Підприємець 34-річний Руслан Семенченко живе в Києві. 23-річним відкрив фірму "Веб-комора". Розробляв сайти. 2008-го закрив її, створив нову — "Сіді-копі", що тиражує диски.

— Мрія — це поєднання бажання і страху. Коли розумієш, що тебе обме­жує й відпускаєш це, мрія перетворюється на план.

З 20 років мріяв схуднути. Але багато їв, не займався спортом. По п'ятницях любив випити пива й гарно закусити. Було страшно міняти щось у своєму житті. 27-річним закохався. З тією дівчиною познайомилися ще у студентські роки, але наші шляхи розійшлися. Я залишився у Києві, а вона поїхала у Дніпропетровськ. Після смерті батька вона повернулася до столиці, щоб підтримувати маму. На другому побаченні запропонував їй одружитися. Вона відмовилася. Я не здався. Почав худнути, бо знав, що товсті чоловіки їй не подобаються. А я тоді важив 120 кілограмів. Менше їв. Щодня катався біля дому на роликах, у п'ятницю та на вихідних — на ковзанах. За півтора року схуд до 79 кілограмів. Моя мрія здійснилася, але не став щасливішим від того. Серце тієї дівчини я розтопив. Радів, коли почав зустрічатися з нею. Дарував подарунки, запрошував у кіно. Однак через три роки ми розійшлися. Вона мріяла про родину й дітей, а я не хотів створювати сім'ю з цією жінкою.

У 23 роки створив фірму. Радів, що більше не сидітиму на шиї в батьків. Три роки заробітки були невеликі. Та з часом з'явилися постійні клієнти, багато замовлень. Зараз можу дозволити собі все. Однак радості від цього не відчуваю. Через роботу виробився синдром відкладеної радості й горювання. Постійно старався на переговорах не дати слабини. За якийсь час це стало нормою. З'явилася звичка навіть від себе приховувати радість чи розчарування.

Мріяв вчитися на художника. Але батьки наполягли, щоб вступав до авіаційного інституту. Думав, на цій мрії доведеться поставити хрест. Але недавно зрозумів, що малювати подобається й досі. Хочу вчитися в Яґеллонському університеті у Кракові. У березні торік був там. Міг здавати іспити ще в червні, але не було чого показувати, бо мало малював.

Справжню радість від здійснення мрії відчував лише в дитинстві, коли батьки дарували якусь іграшку. Зараз найбільше радію, коли здійснюю мрії інших. Мама завжди любила прикраси. Потім усе роздарувала потенційним невісткам — дівчатам старшого брата. Якось відвіз її у ювелірний магазин, купив чотири гарнітури. Мама була щасливою, я — теж.

×