Син ректора художньої академії Володимир Чебикін, 32 роки, призначив зустріч в улюбленому кафе "Ольжин двір", біля історичного музею. Замовив пиво з двома півкільцями лимона. Із сумки дістав альбом з китайськими фотографіями.
— Дев"ять місяців викладав дітям малюнок у школі N6 у Китаї. Писав щоденник, хочу видати ілюстровану книгу, — він закурює. — Китайці називали мене Володя, а прізвище переклали трьома ієрогліфами "Чіпейкінг". По-китайськи це означає "бойова сокира, що проросла крізь землю". Не люблю, коли мене називають Володею: так кликали мого дідуся. Надто строге ім"я. Дід був директором школи в Гайсині, на Вінничині. Це він привчив мене до писання: улітку змушував писати листи батькам у Київ.
Він показує на шиї намисто з маленьким металевим молотком Тора посередині. Каже, що це — бог зі скандинавської міфології.
— А от наше сімейне прізвисько "Чіба" у Китаї ніхто не вимовляв, — продовжує. — Там це нецензурне слово. Маю старшого брата Олексія. У дитинстві я був закоханий у Лізу Чиконе, а він — у Лайзу Мінеллі. Ми гралися у гангстерів: ділили Чикаго на сфери впливу двох мафіозі — Чіби Чіконе і Чіби Мінеллі.
Знімає картатий піджак і залишається у синій безрукавці з синіми ієрогліфами.
— Цю сорочку привіз із Китаю, — хвалиться. — Прилетів у Шанхай 13 жовтня 2004-го. Перше, що побачив, — швидкісний надсучасний поїзд і розкішний автобан, наче в Німеччині. І хлопців, що ходять до вітру прямо біля бортика траси, бо там нема кущів. А ще старі чорні "фольксвагени". На таких машинах їздить більшість китайців: там не прийнято показувати статки.
На зустріч він прийшов пішки — з університету, в якому викладає живопис.
— Ходив у паспортний стіл, — зітхає. — Днями у мене поцупили гаманець із документами.
Розповідає, що жив у місті Сучжоу — за десять метрів від школи.
Хлопці ходять до вітру біля бортика траси
— Центрального опалення нема, лише кондиціонери. Узимку в кімнаті плюс 11, у ванні — 7, надворі — 15. Каналізації теж нема. Щовечора приїжджають дядьки на велосипедах чи мотоциклах і ковшем у бочки вичерпують вигрібні ями, — морщить ніс. — Улітку приїздила моя кохана Іванна. Коли гуляли з нею вночі — тікали від тих чистильників. Жив в історичному районі міста, був там єдиним білим. Через три місяці зі мною всі віталися.
Він закурює другу цигарку. Розмовляє Чебикін російською.
— Ми так спілкуємося в сім"ї, — каже. — Українською говоримо про мистецтво й історію, а ще з батьком по телефону. У Китаї з дітьми спілкувався через перекладачку — китаянку Надю. Китайські діти дуже неслухняні. Я не мав права ставити вищі чи нижчі оцінки. У Китаї не прийнято, щоб хтось виділявся. Директором школи був У. У — поширене прізвище у районі, колись це була династія У і царство У.
Каже, що китайська молодь шаленіє від японських мультиків і носить зачіски, як у японських музикантів: довге чорне волосся і чубчик, — Чебикін проводить долонею нижче брів. А китайську музику там вважають попсою.
— Якось почув на вулиці знайому мелодію. Модна гонконгівська співачка Кайлін переспівала китайською пісню "ВІА Гри". Лише замість "стоп, стоп, стоп" казала "лав, лав, лав". Китай — країна плагіату. Фільм на DVD із субтитрами будь-якою мовою коштує там менше долара.
Пробували екзотичні страви?
— Китайська кухня дуже апетитна. Їв усе підряд, але схуд на дев"ять кілограмів. Пробував равликів, отруйну рибу, солодку рибу в карамелі. А за два тижні насмажив картоплі з яєшнею. Коли ходив по базару, за мною бігав натовп китайців: хотіли подивитися, що купить біла людина.
Як вам китайські дівчата?
— У них не прийнято носити еротичну білизну. Сідає така дівчина у джинсах із заниженою талією, а звідти вилазить щось рожеве і безформенне. Дівчата відригують за столом. Або приходить бізнесмен у ресторан на ділову зустріч, знімає туфлі, закладає ногу на ногу і починає робити собі масаж, — Чебикін намагається зобразити цю картинку. Люди за сусіднім столиком обертаються. — Або їсть креветку і випльовує на підлогу.
Відчували тиск комуністичного режиму?
— Може, в Пекіні чи в північному Китаї і є табірна дисципліна. Але в інших містах люди радісні, усміхнені, тільки погано вдягаються. У контракті я розписався, що не буду говорити з дітьми про релігію і політику. Пекін не сподобався: схожий на Мінськ, тільки більший.
Він показує на фото будинок з великим портретом Мао Цзе Дуна.
— У Пекіні можна купити цитатник Мао на усіх європейських мовах. Я був там під час помаранчевої революції, — каже емоційно. — Скачав з Інтернету прапор Ющенка і зробив собі заставку на комп"ютері. На столі поклав три апельсини. Китайці наступного дня подарували мені ящик помаранчів, — хвалиться. — Телебачення показувало сюжети про помаранчеву революцію з російських каналів, і китайці сприймали Майдан несхвально. Але батьки однієї студентки влаштували мені помаранчеву вечірку — з помаранчевими серветками і помаранчевими стравами. Лише штора в ресторані була синя.
Чим китайці відрізняються від українців?
Сміється.
— Вони не вміють говорити пошепки. Якщо хоч трохи змінюєш інтонацію, виходить ієрогліф з іншим значенням. Тому на вулицях дуже шумно.
На вулиці накрапає дощ. Ми збираємо фотокартки, заходимо всередину кафе. Чебикін розплачується і йде за столик.
— У мене тут іще одна зустріч, — каже.
1973 — народився в Києві
1994 — стажувався в університеті Гранади в Іспанії
1997 — працював у рекламному агентстві "Огілві і Мазер"
1998 — закінчив Академію мистецтв
1995 — ілюстратор у журналах "Наталі", "ХХL"
2004 — поїздка в Китай
2005 — викладач живопису в Київському університеті будівництва і архітектури
4 
1
Коментарі
3