— Мушу всьому селу тепер могорич виставити. Як тільки дізналися, що я 500 гривень від газети виграла, то сусіди так і сказали: з вас фляшка і пончики, — жартує 63-річна Катерина Зелінська із села Містки Пустомитівського району на Львівщині. Приїхала вранці до редакції забрати 500 гривень від "Газети по-українськи". Їх отримала за результатами розіграшу "Отримай подарунок — квітень".
— Якось зранку вигнали корів на пасовище, а поштарка мені каже: Катерино, могорич готуй, я до тебе ввечері з презентом зайду. Кажу: а з якої нагоди? Відповідає, що я гроші виграла. По обіді приносить мені свіжу газету, де написані переможці, і там моє прізвище. Дзвоню сину, а він каже, що з такого дива на вареники приїде, — сміється жінка і присідає на краєчку крісла.
Катерина Степанівна читає газету вісім років, відколи та почала виходити. Передплачує на рік, аби щокварталу не ходити на пошту.
— На акції від редакції ніколи уваги не звертала. А поштарка якось каже: та вишліть ту квитанцію, може, якраз що виграєте. Я й вислала.
Із чоловіком Катерина Зелінська все життя працювали на залізниці. Народилася у Красноярському краї Росії. Туди виселили її дідів-повстанців.
— В Україну повернулася у восьмому класі, — говорить. — У Росії наша вулиця Котовського в містечку Заозерне була інтернаціональною — жили і українці, і росіяни, і євреї, поляки, німці. Ніхто не ворогував. Усі одне до одного в гості ходили.
Дзвонить недавно моя родичка звідти. Каже: ми тут за вас молимося, приїжджайте до нас, бо пропадете в тому Львові. Так за вас переживаємо, таке страшне показують. А я їй пояснюю, щоб вона краще б того телебачення не дивилася, що все в нас тут дуже добре.
Катерина Степанівна дивиться на годинник, зривається з крісла.
— Я ото зараз на базарчик біжу, та й додому швиденько. Людям розкажу. Тепер усі будуть вашу газету передплачувати. І до вас ще заїду.
1 
1
Коментарі