— Сто разів у голові прокручую, як через людську злість у мене життя не склалося. Не лише я постраждав, а й колишня наречена, — розповідає 38-річний Андрій.
Прізвища просить не вказувати. Замовляє у кафе червоне сухе вино. Він колишній львів'янин. 20 років живе і працює юристом у кримському місті Судак. До Львова приїхав у відпустку до батьків.
— Щоліта їздив у містечко Славське до діда й баби. У 15 років там почав зустрічатися з ровесницею Ольгою. Її виховувала строга тітка Марія Пилипівна. Мене не любила, казала, що я — городський, сироту ображатиму. Перед армією заручилися.
Служив півтора року моряком у вітчизняному Чорноморському флоті в Севастополі. Майже щодня писав нареченій листи.
— Через три місяці вона перестала писати. Зателефонувати не міг, бо ні її родина, ні мої дід з бабою телефону не мали. Через рік відпросився додому на тиждень. Дізнався, що Оля місяць тому вийшла заміж за військового і переїхала у Миколаїв.
Я вивчився там на юриста. Двічі був одружений. Шукав собі схожу на Олю дівчину, але нікого не кохав. І дітей мені не хотілося.
На Різдвяні свята вперше за 20 років поїхав у Славське провідати родичів. Зайшов у хату до колишньої нареченої. Застав її тітку. Вона тяжко хворіла на рак гортані. Не пізнав її, бо півжінки залишилося. А колись до 100 кілограмів важила. Вона схопила за руку, шепоче: "Це я вас із Олькою розлучила. Не вірила, що ти її візьмеш, а тут ухажор був солідний, я їх і спарувала". І витягує з-під подушки пакет целофановий. Там — усі мої листи. Тільки два розпечатаних, а сто конвертів навіть не розкриті. Тітка платила листоноші, та їй віддавала.
За тиждень Андрій знайшов у соціальній мережі сторінку Ольги, написав їй. Вона заміжня за старшим на 15 років чоловіком, виховують двох синів-близнюків. Розповіла, що нещаслива у шлюбі, але назад нічого не повернути. Наступного дня видалила сторінку.
— У мене життя наче переламане надвоє — до Олі і після неї, — допиває вино Андрій. — Хотів у Миколаїв їхати, побачитися з нею, умовити зійтися. Я б і її синів виховував, і чоловіка благав би відступитися. Але живу як і жив. Тітка Оліна померла наступного місяця після нашої розмови. Зла на неї не тримаю. Одружуватися більше не буду. Зустрічаюся з молодесенькими, бо не ниють, що заміж хочуть.
7 
1
Коментарі
1