11-річний Іван Ганзій із селища Миколаївка Піщанського району на Вінниччині загубився в лісі. Пішов туди по проліски.
— Ваня вранці попросився до яру. Хотів назбирати підсніжників, — згадує мати 32-річна Олена. — Погода була тепла, десь плюс 12. Сніг майже розтанув. Уже навіть без курток ходили. Я справлялася по дому. Думаю, треба піти подивитися, де ж син. Той яр від нас недалеко, хвилин 15 ходу. Дійшла донизу, почала гукати: "Ваня! Де ти?". Син не відзивався.
Із місцевими та прикордонниками із собаками Олена 3 год. шукала сина в лісі. Хлопця знайшов 26-річний Сергій Карпенко з прикордонної служби "Болган" Могилів-Подільського загону.
— З моїм вівчаркою Аїром побігли додому до хлопчика, взяли його чобіток. Аїр довго не хотів брати слід. Спустилися трохи глибше у ліс, до розваленої хатинки. Пес оживився.
Іван сидів у будинку пенсіонерки 79-річної Ольги Загрійчук. Вона близько 30 років живе сама в лісі за кілометр від села.
— Я тут народилася, весь вік прожила, — розповідає Ольга Матвіївна. — Колись на цьому місці було поселення. У два рази більше, ніж у селі зараз. Жили ми всі дружно, працювали. Пережили і голод, і холод, і війну. Тепер пусто. Лише моя хата осталася. На місці інших будинків поросли дерева. До найближчої хати трохи більше кілометра. Від мене недалеко джерело. Люди проходять, я із ними поговорю. Дітей у мене нема. Тримаю кіз, коти бігають.
Із двома чоловіками розлучилася. З рідні залишився брат. Він із сім'єю живе на Одещині. Жінка тримає шестеро кіз, по двоє собак і котів.
— Кізочки мої, як ті графині, як лебеді біленькі. За конфетку родіну продадуть. Собачки мене охраняють. У хаті живуть котики Рижик та Баласик. До страху, що тут сама, байдужа. З ранку до вечора щось роблю. Правда, крепко ноги почали боліти. Два місяці як на базар не ходю. Що треба, дівчата з соціальної служби приносять.
У тому, що Івана розшукували батьки, Ольга Матвіївна винуватить себе.
— Сиділа вранці на подвір'ї, на сонці грілася. Аж тут хлопчина йде, переляканий. Пригласила його до себе, розпитала, чий є і звідки. Вияснили, що я знала його бабушку і дєдушку. То ж через мене він затримався. Заговорилися ми. Він хотів мені дрова порубати, щось по хаті допомогти. Я чуть не заплакала. Хоч і малий, а вже хазяїн.
Батьки не сварили сина за те, що загубився.
— Ішов, ішов, а підсніжників ніде не було, — говорить Іван. — Із час, може, шукав. Мобільний із собою не брав. Мама і тато на мене не обіжаються. Купили мені дитячу гітару. Запишуть на гурток, щоб мав чим зайнятися.
3 
35413
Коментарі