"Зятя треба хвалити не через сім днів після весілля, а через сім років. Зараз він золота дитина, а далі поживемо — побачимо", — каже 50-річна Любов Строй із Броварів. Її 29-річна донька Ірина вийшла заміж за 31-річного Анатолія Волошина. Їхній шлюб записали в Книгу рекордів України, бо вони першими виїхали на весільний рушник у візках.
Волошини живуть у трикімнатній квартирі в центрі міста з матір"ю Ірини. Любов Іванівна проводить у вітальню, де у візку сидить Анатолій. За хвилину в кімнату заїжджає Ірина. Бере чоловіка за руку.
Травми Ірина й Анатолій отримали 1993-го.
— Можливо, якби не ті нещасні випадки, ми ніколи б не зустрілися, — усміхається жінка. — На вихідні з друзями пішла на озеро біля нашої дев"ятиповерхівки. Відпочили, але я вирішила наостанок ще раз нирнути. Стрибнула у воду прямо з берега, де глибина була всього півметра. Решти не пам"ятаю.
— Донька травмувала шию. Її посадили на велосипед і повезли до місцевої знахарки, — Любов Іванівна береться руками за голову. — Тільки після того визвали "швидку". Було пізно надіятися на диво, — протирає хустинкою вологі очі. — Через два тижні їй мали присудити майстра спорту з плавання, а дитина перестала ходити.
— Довго не могла вийти з дому, переживала, як мене сприймуть друзі, — каже Ірина. — А вони винесли мене в двір на руках. Пам"ятаю, цілий вечір тоді просиділи в дворі.
— А я впав із дерева в селищі Лисянка на Черкащині — хотів наламати гілля, щоб увібрати подвір"я до весілля свого товариша, — Анатолій підпирає підборіддя долонями. — На колясці навчився і дрова колоти, і воду з колодязя носити, бо ж лишився єдиним чоловіком у сім"ї — батько розбився на мотоциклі, коли я мав два роки. Треба було подбати про сестру і маму.
Ірину й Анатолія познайомила спільна подруга Оксана.
А я впав із дерева — хотів наламати гілля
— Ми разом у Саках відпочивали, — згадує Ірина. — Удруге знову зустрілися в Саках через 11 років. 2006-го нам випадково видали путівки в санаторій на один і той же час. У мене тоді зламалася коляска, а Толя допоміг її відремонтувати. Приніс коляску, я запитую: а що з мене?
— Я їй кажу, що таких грошей немає. Поцілуй мене! — усміхається Анатолій. — Так усе й почалося.
— Більше року спілкувалися по телефону. Потім їздили один до одного в гості. Толя дарував мені квіти й іграшки. А взимку торік запропонував одружитися. Із тих пір не розлучаємося.
Минулого літа Анатолій супроводжував харків"янина Миколу Куценка під час пішого марафону на підтримку Євро-2012 із Києва до Варшави.
— За 17 днів на колясках проїхали 900 кілометрів. Скрізь зустрічали хлібом-сіллю, влаштовували концерти, діти фотографувалися. У Львові мене зустріла Іра. Вона приїхала туди машиною. Звідти до Варшави разом ішли. Наш марафон внесли в Книгу рекордів України, — показує на диплом, що висить на стіні.
— На весілля міська рада виділила білий кабріолет і два плазмові телевізори подарувала, — розказує Ірина. — Коли вийшла на подвір"я перед будинком, мало не знепритомніла. Люди з усіх сусідніх будинків, хто не зміг вийти, виглядали з вікон і балконів. Я перехвилювалася і ляпнула, що хочу 11 дітей.
— Святкували в ресторані біля нашого будинку до опівночі, — Анатолій показує весільний фотоальбом. — Не змогли запросити багатьох друзів-колясочників. У квартирі мало місця, не покладемо ж їх на підлозі.
3 
1
Коментарі