"Гроші ділив порівну між двома дружинами. З українською святкував Різдво, з російською — Великдень"

 

— Мій двоюрідний брат звик мати все. Але жити на дві сім'ї, то не по християнськи, — каже 56-річна Марія Бевз із міста Винники на Львівщині.

Зустрічаємося в Львівській обласній лікарні. Жінка купує в аптеці ліки для брата 48-річного Івана Бевза. У чоловіка — травма хребта. Не може встати з ліжка. Впав на будівництві з риштування.

Щовесни Іван Бевз працював на заробітках у Москві. Із дружиною виховував близнюків 21-річних Андрія та Степана. Навчаються у Львові на фінансистів. Дружина Наталія торік оформила розлучення, мешкає окремо. Чоловік під час роботи в Росії 10 років жив у цивільному шлюбі із росіянкою Оксаною. Вона народила Іванові сина. Йому зараз 8 років.

— Ваня простий хлопець. Не донжуан, — розповідає Марія. Сідаємо на лавку в парку неподалік. Марія Бевз ніколи не була одружена, живе сама. Доглядатиме брата, доки він не стане на ноги. — У 25 років Іван познайомився із Наталею з Волині. Швидко побралися. За рік народилися двоє хлопців. Дружину перші роки на руках носив. Усі гроші, що на будівництві заробляв, віддавав їй. Потім почалася криза, його будівельна фірма закрилася. Знайомий їздив на заробітки в Росію. Запросив і його, бо Іван майстер на всі руки. Поїхав брат на півроку, коли діти пішли до школи. Привіз 4 тисячі доларів. У хаті ремонт зробили. Купили машину, дітям одяг. Дружина просила не їхати наступного року, шукати роботу в селі. Бути поруч із родиною. Але тільки весна починалася, Івану вдома не сиділося. Їхав до Москви. Наче тягнуло його туди. Тривало 10 років. Півроку там на заробітках, півроку вдома. Хлопці встигли школу закінчити, вступити в університет. А він ще по заробітках їздив.

— Випадково дізналися, що має другу сім'ю, — продовжує. — Посварилася за якусь дрібницю з сусідкою, а та каже: "Твій Іван має москальку з байстрюком у Росії. Мені чоловік говорив, який кілька разів їздив з ним на заробітки". Тоді Іван мусив дружині правду розказати. З москвичкою Оксаною, старшою на 10 років, познайомилися на вулиці. Зав'язалися стосунки. Іван перебрався з гуртожитку для заробітчан жити до неї. З нею почував себе справжнім чоловіком. Йому було замало однієї жінки. Оксана про родину українця знала. Сподівалася, покине сім'ю й переїде в Росію. Зароблені гроші Іван ділив порівну між двома дружинами. З українською святкував Різдво, з російською — Великдень.

— Два роки тому, коли Росія окупувала Крим, почалася травля на українських заробіт­чан, — говорить Марія. — На вулиці перевіряли документи, на кордоні назад завертали. Господарі зарплати не давали. Ще й російська коханка з Іваном почала через політику сваритися. Вмовляла кинути своїх "бандер" і просити в Росії громадянство. Іван не стерпів такого. Але як на зло, дружина Наталія дізналася про все. Покинула його. Росіянка вигнала з дому, не дозволила бачитися з сином. Лікарі не дають надії, що брат ходитиме. Сини провідують його раз на місяць. Не осуджують, але й не співчувають. А я кинути брата не можу. Іван — уся моя сім'я.

×