Львів'янин 31-річний Олександр шість разів намагався заподіяти собі смерть. Тричі хотів різати вени, двічі — стрибнути з висоти, один раз випив таблетки.
Олександр працює мерчендайзером у гіпермаркеті. Півроку має стосунки з 21-річною Анастасією. Орендують квартиру на околиці Львова. Зустрічаємося ввечері в кафе в центрі міста. Олександр запізнюється на 10 хв.
— Я родом із Новояворівська. Батько помер, коли мені було 5 років. У матері нова родина. Перший раз хотів накласти на себе руки у 16 років. Мама приводила коханця, а той мені не подобався. Кажу їй: або він, або я. Вона вибрала його. Я пішов у ванну, вийняв з бритви лезо, почав тоненько так різати шкіру на руках там, де вени. Не розумів, що роблю. Мати з хахалем вибили двері, перев'язали рани, вони неглибокі були.
Після школи вступив до університету імені Франка у Львові, жив у гуртожитку на вул. Пасічній.
— Раз хлопці з кімнати звинуватили мене в крадіжці грошей. Вибіг на балкон дев'ятого поверху, кричу: "Викинусь, як не повірите", і переступаю через перила. Вони злякалися, почали просити, щоб не робив дурниць. Гроші потім знайшли, вони впали за ліжко. На третьому курсі мене збиралися виключити з універу за неуспішність. Додому не хотів повертатися. Прорізав тонкі лінії на руці аж до ліктя, так хотілося вмерти, — закочує рукав чорної сорочки, показує вкриту тонкими шрамами лівицю.
— Третій раз вени мені уже зашивали лікарі, різав серйозно — кохана кинула. У лікарню приїхала бригада з психіатричної лікарні, але примусово забрати мене не могли.
Олександр зізнається, що часто впадає в депресію.
— Щодня думаю — навіщо я живу? Хіба коли щось хороше стається, то забуваю. На своє 25-ліття поїхав додому — мати не впустила. У неї своя родина. Я нікому не потрібен. Пішов, напився вина, годину стояв на краю даху недобудованої багатоповерхівки. Потім злякався і спустився вниз. Останню спробу самогубства робив два роки тому. Мав запалення легенів, ледве викарабкався, три тижні в лікарні валявся. Нічого не хотілося. Як виписали — не мав навіть до кого поїхати жити. Взяв жменю антибіотиків, що лишилися — заковтнув. Через 5 хвилин стало страшно — вирвав. Думаю, то була остання моя спроба. Зараз усе наче налагодилося. Дівчина знає про моє минуле, але вірить, що змінюся. Я в церкву ходжу — Настя спочатку заставляла, тепер самому цікаво, і думок чорних поменше з'являється. Працюю, хочу родину. Але як щось не виходить — все одно думки в голову лізуть про те, нащо мені мучитись, кудись лізти вгору. Краще покінчити з усім зараз.
4 
1
Коментарі