Геннадій Струмпе каже дружині "ви"

 

Лікар Геннадій Струмпе, 76 років, із Генічеська Херсонської області вважає себе найкращим фотографом у місті.

— Якось у 2001 році в Харкові був з"їзд політиків. Зняв там спікера Володимира Литвина й розповів йому, що в Генічеську перебої з теплом і водою. Він каже: повертайтеся додому й не переживайте. Приїхав, а нам губернатора поміняли, — сміється Геннадій Струмпе. — Я зробив портрет Литвина і віддав його однопартійцям спікера, недорого — за 50 грн.

За фахом Геннадій Струмпе лікар.

— У цьому році виповнюється півстоліття мого випуску з Кримського медінституту ім. Йосипа Сталіна. Також я закінчив школу імені Сталіна. Жартую: коли "наші" прийдуть, мені квартиру на більшу поміняють, — сміється фотограф.

Жінка розставляє на столі чашки з блюдцями.

— Це Ірина Вікторівна, моя дружина, — представляє він. Пара звертається одне до одного на "ви" та на ім"я по батькові.

— У нас різниця у віці 22 роки, — роз"яснює Струмпе. — Попередню дружину, вже покійну, Нінеллю Кузьмівною звали. Вона була на два роки старша. Екзамен з акушерства й гінекології в мене приймала. Згадувала мене потім як тупого студента, дарма що земляк.

До неї у мене була пухкенька українка

А з Іриною Вікторівною познайомилися по телефону, — показує на дружину. — Вона працювала в податковій. Мій голос упізнають усі телефоністки міста. Я ж наполовину прибалт. У моєму роду намішано російської, української, турецької, татарської, єврейської крові. Ми ходили разом моржувати. Ірина Вікторівна інколи заходила пити чай. Щоб не бігати туди-сюди, вирішили жити разом. До неї у мене була пухкенька українка. Перейти від такої пампушечки до худенької непросто.

У вікно стукає лапою кіт. Квартира Геннадія Струмпе — на 1-му поверсі.

— Вася! — скрикує Ірина Вікторівна і йде відчиняти двері.

— Мій батько був кандидатом ветеринарних наук, викладав у двох інститутах, — господар встає й фотографує кота. — Закінчив фельдшерське воєнне училище при государі-імператорі. Забороняв мені тримати вдома тварин, боявся інфекції. Він ріс на латиському хуторі в Сибіру. У юнацькому  віці "білі" козаки прихватили його й повели на розстріл.  Бабахнув постріл — тато від страху впав у яму. Добре, що козак був п"яний. Куля зачепила трохи шию. Батько відійшов на морозі й добрався до села. Після того він казав, що живе друге життя і йому нічого не страшно.

Струмпе вкидає до рота цукерку "Корівка". Розповідає, що працював невропатологом, психіатром, фізіотерапевтом. Інколи його кликали розбороняти бійки сусідів.

— Якось прибігає дівчинка з верхнього поверху й каже, що тато вбиває маму. Осідлав її на ліжку, заніс над нею сокиру, якою м"ясо рубають. Я підходжу, кажу: віддай. Він покірно віддає. А через два дні приходить до мене ця мамочка: "Ви були в мене й забрали сокиру. Поверніть".

1931, 3 лютого — Геннадій Струмпе народився в м. Могилів у Білорусі; родина переїхала на Полтавщину
1947 — переїхав на Херсонщину, в Генічеськ
1957 — закінчив Кримський медінституті імені Сталіна
1959 — одружився з акушеркою Нінеллю Кузьмівною
1960 — народився син Олександр, згодом теж став лікарем
1997 — померла дружина
1998 — перша виставка кольорового фото в Генічеську
з 1999 — живе в цивільному шлюбі з Іриною Вікторовною, яка має двох синів

×