Федір Капелюшний розлучився через кролів

 

"Як тільки жінка сідає в машину, в ній щось ламається", — каже  Федір Капелюшний, 50 років.

Прямуємо стареньким "москвичем" у село Нова Павлівка, за 10 км від Кіровограда. Там у Капелюшного кроляча ферма. Дорогою Федір показує сіру будівлю в місті:

— Технічний університет. Читаю там інколи лекції.

Перед входом до недобудованої кам"яної хати висять випрані чоловічі речі. Господар вибачається:

— Чотири роки як холостяк. Замість сім"ї вовтузився з кроликами. Дружина Ярослава так і сказала: ти зробив вибір сам. Вона — людина з асфальту, а це — село. Розлучилися, й купив тут хату-розхвалюху. Сподобалися горіх і криничка з дашком.

До помешкання заходимо через чорний вхід. Пояснює, що в селі проводять газ. На першому поверсі працюють газівники.

— Знайомтесь, це — Лорд.

Навпроти дверей у вольєрі стоїть на задніх лапах ротвейлер.

— Май терпіння! — гукає Федір до смугастого кошеняти, яке шкрябається в двері. — Спить у мене під пахвою. Не назвав ще його, не заслужило.

Обводить рукою маленьку кімнату з пічкою:

— Це моя барлога.

Посередині — велике ліжко. На столі стоїть миска з дрібними грішми. З-поміж всякої всячини стирчить ріг дикої кози. На стіні лук зі стрілами.

— Ціную гарну зброю, — озирається в пошуках стільця. Той завалений одягом. Господар вмощується на ліжко. — Був мисливцем. У Прибалтиці ведмеді овес жмутами рвуть і смокчуть. Потім валяються по полях. Якось три дні в лабазі сидів, у засідці. Голитися не можна, щоб ведмідь не почув. Для нього в полі дохлу корову поклали, а він все не йде. На четвертий день я втомився і поїхав, а ведмідь прийшов і ту корову з"їв.

Надворі якийсь шум.

Мишей запускав на порохових ракетах

— О, мій малий приїхав — Мішка. Назвав його як діда. Самостійний, менеджер на заводі сівалок і культиваторів. Із матір"ю в Кіровограді живе.

Заходить чорнявий молодик у шкірянці.

— У вас фотоапарат є? Будете знімать ізбієніє. Батя, хто котел ставив. Ти чи вони? А хто буде переносити? — стукає дверима.

— Пізнаю в ньому себе. Теж полює. А я вже відійшов. Зараз до охоти готуються, як до захвату терористів: машини, оптика, рації, далекобійна зброя. Це вбивство. Минулої зими до ферми лисиця прибігла, то я по ній тільки сніжкою кинув.

Піду, дам газівникам грошей, хай завтра прийдуть, — каже встаючи. — Бо син їх повбиває.

Повернувшись, розказує, що виріс у селі, пас корів.

— Я з Мечиславки, з Михайлом Поплавським сусіди по вулиці.  Зустрічаємось 9 травня на кладовищі, у поминальний день. Пригадую, як горобці солом"яні стріхи розшивали, коли гнізда будували. Старші хлопці яйця з кладок забирали і викидали на смітник. А я збирав і запихав назад. Ох і діставалося потім мені! — закладає руку за голову. — Раз по двору відра з водою ніс. Раптом чорний клубок б"є мене в груди. Відра так і полетіли. То яструб за горобцями гнався. А горобці позабивалися мені в одяг, принишкли.

Йде до іншої кімнати. Повертається з моделлю літака.

— Авіамодельним спортом займався з 2-го класу. Мишей запускав на порохових ракетах. Вони з парашутами спускалися.

А в першому класі сусіди подарували мені кроленя. 11 років виводив нову породу, назвав новопавлівська білооста. Ось, — витягує з клітки чорного кролика з білим животом. — На початку 90-х молодняк так і розлітався на шуби. Узяв я за 5 тисяч доларів 3,5 гектара землі й почав кролів розводити.

Витягує то одного, то іншого кроля різних порід. Усіх гладить.

— У мене ніколи не буде найманих людей. Я не здатний керувати. Був у мене підлеглий в армії. Він зламав ногу, тому складав у класі парашути. Узбек. Домовилися, що називатиму його Юрою. Учив його писати. За місяць його призначили моїм начальником.

До господаря підбігають гірська вівчарка Ханум і алабай Айша. Вони вже охороняють ферму, уночі відв"язані. Капелюшний каже, що часто забуває на клітках мобільники. І собаки їх гризуть.

— Почім продаєте кролятину?

— Кролівники з усієї України забирають у мене кролів на розвід. Вони вже заготовляють м"ясо. Бачив у супермаркетах — по 40 гривень за кіло. То дорого, реальна вартість — 20.

Лорд тягне господаря за штани.

— Їсти хочеш? О, слина потекла, давай витру, — витягує з кишені робочої куртки ганчірку. — Змушує картоплю смажити. Бо для себе готувати не хочеться. Капусту квашу, солодкого багато їм. За рік мішок цукру сам з"їдаю. Як риба, пливу за течією, — зізнається. — Але писати оголошення в газету, пропонувати себе не буду. Як казав один мій знайомий: "50 — не караул, але й не ура".

1956, 6 березня — Федір Капелюшний народився в селі Мечиславка Ульянівського району на Кіровоградщині
1966 — почав розводити кролів
1978 — закінчив Інститут сільгоспмашинобудування, інженер-механік
1978 — служба в армії на Далекому Сході
1980 — одружився з дерматовенерологом Ярославою; викладач Національного технічного університету в Кіровограді
1981 — народився син Мишко
1993 — вивів нову породу кролів новопавлівська білооста
1999 — купив 3,5 гектара землі під ферму
2002 — розлучився, купив хату в селі Нова Павлівка за 10 км від Кіровограда

×