"Калека я, — говорить російською 43-річний Євген Крутій, із села Пробіжна Чортківського району Тернопільщини. Всідається за столом, підпирає милицю до стільця. — Лева рука и нога не работает, часть черепа удалили. Дырка в голове — куриное яйцо войдет".
Натискає пальцем біля виска. Шкіра прогинається всередину, в цьому місці немає кістки.
— После таких операций большинство людей дурачками стают. Врачи, которые меня в России проверяли, сказали: "Ни фига! Ему повезло", — продовжує, зрідка вставляє українські слова. — Полтора года провел в больнице поселка Солнєчноє Хабаровского края. Кто я, не помнил. Документов не имел.
Євген Крутій поїхав до Росії 22 роки тому. Працював у Примор"ї, одружився і переїхав до Хабаровська. До України приїжджав з дружиною одного разу, 1991-го.
— Рік тут прожили. Тоді теща дзвонить, що квартиру дають. Якщо не приїдемо, пропаде. Ми повернулися. Через 11 років з розійшовся з жінкою. Двоє синів лишилися з Людмилою. Я працював на стройках, грошей — уйма. Трикімнатну квартиру зняв собі поруч, щоб бачити дітей. З ріднею в Україні не спілкувався.
Позаторік друг запросив у селище Сонячне фарбувати фасади будинків.
— Якось приходжу після роботи, а напарник Міша запросив на пиво трьох місцевих хлопців. Мию руки, чую, стьокла посипалися в кімнаті. Заскакую, а Мішу ногами копають. Двох хлопців я відкинув. А третій ззаду мене оглушив лопатою. У ній замість дерев"яного держака була залізна труба.
По звуку помню, що дреллю в голові свердлили, кров забирали
Михайла з переломами рук та Євгена з гематомою на голові забрали в селищну лікарню.
— По звуку помню, що дреллю в голові свердлили, кров забирали. Після операції я впав у кому, очнувся через місяць. Перші чотири місяці не пам"ятав, хто я. Напарник виписався, виїхав із селища. Лікарі переказували мені все, що дізналися від нього. Я говорити не міг, тільки очима лупав. Потім попросив закурити у заввідділення. Той дав сігарєту. Сказав санітарці забрати окурок і давати курити, коли попрошу, щоб бодай щось згадував.
Євген пригадав бійку, своїх синів. Як виглядає дружина, не пам"ятає досі.
— Найбільше утки дістали. Хотів нормально на горшок сходить. Сусід по палаті Степанич брав мене в охапку і помагав. Я потом кричу: "Степанич! Усьо! Забірай!". Як він виписався, я на стілець опирався і почав сам ходити.
Лікарі написали про пацієнта на сайт програми "Жди меня". Дізналися, що в Україні живе мама.
— Казали: "Їдь на Україну, там же Європа, врачі хороші". А я ж знаю, яка там Європа, але согласився. З Хабаровська до Москви самольотом летів. Над Москвою сісти не могли, три круга зробили над городом. У вухах почало дзвеніти. Злякався, що через тиск мізки через дірку в голові вилізуть. Долонею її закрив, сидів так, доки не приземлилися.
У Чортківський район потрапив наприкінці січня. Зробив паспорт громадянина України. Оформляє інвалідність, живе на мамину пенсію.
— Поїхали в Тернопіль, щоб голову провірити, то віддали 400 гривень за рентген. Ще 150 за дорогу, і вже нема пенсії, — схлипує мати 67-річна Іванна Петрівна.
Дірку в черепі Євгена треба закрити пластиною. Операція коштує 20 тис. грн. Для збору коштів сестра відкрила банківський рахунок. Можна перерахувати гроші для Крутія Євгена Богдановича: ідент. номер 2379918808 "Універсал-банк" м. Київ, номер рахунку 26201000617576, МФО 322001.
2 
1
Коментарі