— У червні 2014-го поїхала у Крим на день народження доньки. До рідної Горлівки вже не повернулася — місто захопили бойовики, — каже 70-річна Павліна Паремон. Раніше жила в Горлівці на Донеччині. З вересня 2017-го мешкає у соціальному гуртожитку для переселенців у Мелітополі Запорізької області.
Гуртожиток розташований на першому поверсі багатоповерхівки. Раніше приміщення було покинуте. Торік улітку Український фонд соціальних інвестицій відремонтував його за виділені німецьким урядом кошти. Переселенців розмістили безкоштовно.
— У гуртожитку є шість кімнат на 12 людей, — Павліна Дмитрівна веде довгим вузьким коридором. Вдягнена у сірий піджак і чорні штани. — Маємо кухню і дві душові кабіни. По сусідству живе сім'я з Донецька, Надя з Первомайська й Катюша зі Слов'янська. На спільній території прибираємо по черзі. Хоч мені й важко, та прошу, щоб і мене черга не минала.
У кімнаті на 6 "квадратів" стоять ліжко, шафа, крісло та письмовий стіл. Павліна Дмитрівна просить не роззуватися.
— У доньки жила кілька місяців, — розповідає. — 17 грудня 2014-го поїхала в Мелітополь, щоб оформити пенсію. Мене поставили на облік у пенсійному фонді. Два місяці їздила з Криму до Мелітополя. Ночувала на вокзалі. Після однієї такої ночі сильно підскочив тиск. Дівчина з пенсійного фонду, яка мене приймала, сказала: "У такому стані вас не відпущу. Викликаю "швидку". Переговорила з начальником. Мене відправили у місцевий пансіонат, де мешкали переселенці. Жила там понад два роки. Купалися лише влітку — гріти воду було дорого.
Жінка витягає з шафи пом'ятий аркуш паперу й сідає на ліжко.
— Коли востаннє бачилася з донькою, вона запхала мені в кишеню листа. Написала: "Дорогая мама, я очень тебя люблю. Помни, что ты — моя жизнь". Вона залишилася в Криму. 10 років тому її направили туди в робоче відрядження. 2014-го виїхати не змогла, бо мала проблеми з документами. Але від російського паспорта відмовилася. Вже давно з дочкою не бачилася. Спілкуємося в інтернеті. Маю планшет. Його мені подарували волонтери у кримській лікарні, коли лежала там через проблеми із серцем.
Жінка дістає планшет і показує відеоролик від доньки.
— Маю ще сина, він живе у Білорусі, — говорить Павліна Паремон. — У Горлівці мешкали разом із чоловіком. П'ять років тому помер від меланоми. Залишилася сама. Майже нікуди не виходжу — лише в магазин. Можу попросити когось принести мені продукти, та не хочу до такого опускатися. Доки ще ноги ходять, а очі бачать — сама за собою доглядатиму.
8 
35413
Коментарі