— Чоловік і знайомі кажуть, що я ненормальна. Просто не можу дивитися на збідованих тварин на вулиці. Їду в машині й думаю, хоч би дорогою не трапилася збита собака чи кішка. Бо заберу додому, — розповідає 57-річна Ірина Якимів з Івано-Франківська. Понад два роки тому переїхала на дачу в лісі. Там організувала притулок для більш як півсотні тварин.
Ірина Володимирівна має педагогічну освіту. 10 років працювала у дитсадку та вчителем історії у школі. З часом почала займатися тільки притулком тварин. Спершу їх тримала у дворі свого будинку в Івано-Франківську.
— У 4 роки брала кошенят на вулиці й вигодовувала із соски. Вдома завжди мала по декілька собак, — продовжує. — Через мої руки пройшли сотні тварин. На другому поверсі будинку у двох кімнатах жили коти й цуценята. У дворі побудувала вольєри для дорослих собак. Із волонтерами підбирали тварин, лікували їх, стерилізували й шукали господарів. Увесь район зносив котів і собак, підкидали. Дотепер несуть під будинок, хоч там уже не живу.
Поряд із моїм домом побудували багатоповерхівку. Його мешканці почали скаржитися, що їм заважає гавкіт. Одного разу до мого двору кинули отруту. Декілька собак мало не вмерли. Присилали комісії на перевірку.
Притулок Ірина перевезла на дачу за 36 км від Івано-Франківська. Там живуть 27 собак і 39 котів.
— Поселилася фактично у лісі, — каже Ірина Якимів. — Поряд є село. Перший рік нікого не знала. Чоловік привозив продукти. Сиділа на дачі, як на засланні. Однак задоволена, що тут мене ніхто не чіпає, собаки в безпеці.
У будинку живу сама. Сусідський хлопчик допомагає по господарству. Селяни з часом почали зносити непотрібних котів і собак. Перекидали через паркан. Мусила поставити високу загорожу, встановили камери стеження. Чоловік мене фінансує, але переїжджати сюди не хоче.
Собак Ірина Якимів годує кормом. У день на нього витрачає майже 400 грн. Котам варить гречану кашу, бульйони з кістками і м'ясними обрізками.
— Намагаюся роздавати тварин. Більшість із тих, що залишилися, доживатимуть у мене свого віку, — говорить Ірина Володимирівна. — Породистих собак забирають першими. Якось узяла з вулиці цуценя з чорною мордочкою. Виросла бельгійська вівчарка Малінуа. Така коштує 10 тисяч гривень. Із котів першими забирають пухнастих, із довгою шерстю.
Навчилася лікувати котів і собак. Роблю уколи, крапельниці ставлю. Приносили бувало тварин із високою температурою. Думали, вже помруть. Та вдавалося їх повертати до життя. Часом падала з ніг від безсоння, бо доглядала за хворою собакою.
Нещодавно підібрала голуба під ветеринарною клінікою в місті. У нього була пошкоджена лапа. Лікарі навіть оглядати не захотіли, хоча спостерігали за ним два дні поспіль. Привезла птаха на дачу. Вилікувала його. Недогледіла й голуб вилетів із сараю. За день повернувся.
— Тварини забирають увесь мій час, — додає Ірина Якимів. — Якщо треба кудись вийти чи покличуть у гості, то маю готувати їсти тваринам уночі.
5 
35413
Коментарі