Фотохудожник Дмитро Клочко, 35 років, каже, що останнім часом з ним сталися дві важливі події. У столичному Будинку актора відбулася його виставка "Штрихи до портрету моєї України". А ще він купив новий фотоапарат "Пентакс К10Д".
— Потрясаюча якість, — обхоплює Дмитро коліна руками. — Він уже окупився, до речі.
Цьому, за словами Клочка, посприяли зйомки корпоративних вечірок. Фотографи добре заробляють на таких заходах.
— Після корпоративів є кадри, які замовнику ніколи не передаються, — роз"яснює Дмитро. — Обов"язково на таких вечірках хтось засинає в салаті. А ще брудні танці... Одна з піар-агенцій збирається зробити сайт, де виставлятимуться такі фото.
З інших заходів, каже Дмитро, цікаві кадри теж іноді йдуть "у корзину".
— На святкуванні Дня Європи в Києві в біотуалеті віп-зони, біля сцени на майдані Незалежності сфотографував символ святкування — прапорець Євросоюзу. Хтось втопив, — поправляє козирок фетрового картуза. — Звичайно, замовники сміялися сильно, але у світ це не пішло.
Торік Інститут пам"яткоохоронних досліджень замовив Дмитрові зйомку заповідників, які пропонують занести до реєстру ЮНЕСКО. Найбільше чоловіка вразив Кам"янець-Подільський.
— Кінець туристичного сезону. Старе місто абсолютно порожнє, — згадує. — Легкий туман над каньйоном, червоний плющ на кам"яній кладці замку. На вході до костелу сидять дві жебрачки. Одна руку витягнула вперед, показуючи мені очима, що треба щось дати. А іншою тримала мобільник і тараторила: "А де був? Купив? О, прекрасно..."
Варенуха робиться на самогонці, медові, сухофруктах і 12 травах
— Дав гроші?
— Вже на виході, — сміється Дмитро. — На поповнення рахунку.
До села Суботова під Чигирином фотограф подорожував із приятелем, письменником Лесем Подерв"янським, 55 років.
— Там мої знайомі тримають шинок біля замчища Богдана Хмельницького. Справжня корчма, хата першої половини ХІХ ст. Свіже сіно на глиняній долівці. Фірмовий напій — варенуха. Робиться на самогонці, медові, сухофруктах і 12 травах. Ми з Лесем усю ніч просиділи при вогні. Нібито тверезі, а на ранок не могли підвестися.
Каже, що хоче видати альбом про маловідомі історичні куточки України.
— Я ще працюю фотографом у Музеї історичних коштовностей. Раз на тиждень, у понеділок, коли немає відвідувачів і відключена сигналізація, фотографую експонати. Ювелірних виробів там неміряно. Навіть підробляв живим експонатом "нічної екскурсії" у скіфському відділі музею. Екскурсовод і ще кілька людей були одягнені у скіфські костюми. Я був у костюмі воїна-юнака. Це куртка, оторочена хутром, розшита гальванокопіями золотих платівок. Лук зі стрілами. Зараз, по-моєму, додався ще й меч-акінак.
Клочко закурює, блискаючи срібними перснями на обох руках. Дістає ще один фотоальбом зі шкіряної планшетки. Каже, що вона — "генеральська", 1973 року випуску, куплена на Сінному базарі в Києві.
— У мене звідти й колекція трофейної німецької фотоапаратури. Переважно фірми "Цейс". У попередньому шлюбі в мене фотоапарати були виставлені на поличках. А зараз, в іншому, хата на Львівській площі — поменша. Тому все на антресолях.
Майже вся техніка, каже Дмитро, в робочому стані.
— Є апарат, котрий, мабуть, як привезли у валізі 1945-го, його до мене ніхто й не торкався. На іншому, фірми "Роллейфлекс", на дзеркалі є гравірування — "8 вересня 1939 року". Тиждень уже як ішла Друга світова війна...
Показує фотографії Олега Скрипки й Тараса Грималюка, продюсера фірми "Арт Велес".
— Це мої співкуми. У Тарасової доньки Софії хрещених батьків і мамів по три штуки. І ми зі Скрипкою теж, — пояснює. — А оце мій кум кобзар Тарас Компаніченко. На відкритті моєї виставки він із гуртом "Хореа Козацька" влаштували потрясаючий концерт. У мене аж ревність заграла, що більше уваги до музики, ніж до фотографій.
1973, 26 січня — Дмитро Клочко народився в Києві
1990 — закінчив СШ N 200
1991 — закінчив курси Укртелерадіоінституту, асистент телеоператора
1994 — одружився з Інною; за 4 роки народився син Данило
1999 — закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка
2002 — фотовиставка з історії українського рок-н-ролу
2003 — одружився з Оксаною; за рік народився син Стефан-Теодор
2007 — виставка "штрихи до портрета моєї України" в київському Будинку актора
2 
1
Коментарі