"Діти плакали. Питали, чи я не помру"

 

— Хвороба нирок була спадкова. Скільки себе пам'ятаю, завжди мав із ними проб­леми. Лікування відтягував до 29 років. А тоді лікарі сказали: "Юначе, ви помираєте, ваші нирки не працюють", — розповідає 39-річний Дмитро КАПУЩЕНКО із Кривого Рогу на Дніпропетровщині. Він сім років був залежний від гемодіалізу. В лютому 2020-го йому пересадили нирку від матері в Клінічній лікарні швидкої допомоги у Львові.

Дмитро Капущенко — будівельник. Із дружиною виховують 11-річного сина та 14-річну доньку.

— Коли звернувся до лікарів, почувався не дуже добре, — каже Дмитро. — Мені призначили перитонеальний діаліз. Його робили вдома в кімнаті, яку треба було ретельно вимити й простерилізувати. Бо найменша інфекція загрожує перитонітом, одразу можна померти. Процедура тривала 4 години. Її проводили тричі на тиждень. Зазвичай через день. Іноді через два, називали цей проміжок "довгі вихідні". Вони були важкі. Якщо нирки не працюють, то набрякають руки, ноги, стрибає тиск. У ці дні він у мене піднімався до 200. З носа йшла кров.

Хворі нирки мав і старший брат Дмитра. Він відмовився від діалізу й помер. Після цього Дмитро наважився на трансплантацію.

— Аналізи показали, що донором може стати мати, — розповідає. — Після розмови з лікарем одразу їй подзвонили. Вона погодилася. Нас почали готувати. Коли мені сказали, що все оплатить держава, спершу не повірив.

Операція минула добре.

— Отямився після наркозу й зрадів, що живий. Лікарі сказали, що нирка запрацювала одразу. Виписали через кілька місяців, тому що почалася епідемія. Після семи років на діалізі життя стало якісніше. Та все ж важко порівняти із життям здорових людей. Імунна система ослаблена, треба пити багато таб­леток. Але то дрібниці. Після операції мої життєві пріоритети змінилися. Тепер хочу жити якомога довше, щоб побачити своїх дітей здоровими. Коли мені зробили операцію, вони стали спокійніші. А раніше часто плакали й питали, чи я не помру. Було важко пояснювати, що все може статися. Раніше в мене на першому місці була робота, а тепер головною стала сім'я. Спочатку знаходжу час, щоб побути з рідними, а тоді — вже на все інше.

×