— Шість років тому поїхала в гості до троюрідного брата в Австралію. Була там два місяці. Познайомилася з майбутнім чоловіком Артемом, який жив там уже три роки, — розповідає 29-річна Катерина Корнєва з Києва. Чотири роки мешкає в Сіднеї.
— Спочатку спілкувалися по скайпу. Хотіла поїхати до чоловіка, але мені не дали візу. Тоді Артем приїхав в Україну, розписались і разом переїхали в Австралію.
Перший час було дуже важко. У Києві працювала на телебаченні, мала хорошу зарплату. За кордоном знайти роботу за спеціальністю не могла, бо не знала мови. Перші два роки майже щодня збирала речі. Казала чоловіку, що повертаюсь додому. Щоб не сумувати, ходила гуляти, на пляж. Спостерігала за місцевими, читала. Англійську вчила самостійно. Для іноземців мовні курси платні. Коштують близько 400 доларів на тиждень.
— На початку намагалася знайти підробіток. Прибиральницею чи офіціанткою працювати не хотіла, — продовжує Катерина.
— Щоб отримати хорошу посаду, треба мати рекомендацію від когось із місцевих. Український диплом навіть не діставала — засміють. Тут цінують тільки наших інженерів та програмістів. Влаштувалася на неповний робочий день у магазин косметики. Там вузька спеціалізація. Вивчила необхідні слова для роботи, вільно спілкувалася з клієнтами. Працювала кілька годин на тиждень. Також мене кликали перед святами, коли потрібні були додаткові працівники.
Знайти постійну роботу допомогла дівчина з Маріуполя, з якою познайомилися в інтернеті. У них у компанії шукали працівника, вона порекомендувала мене. Так влаштувалася в магазин "Ґуччі" в аеропорту. Перед цим пройшла три співбесіди. Спочатку працювала на неповну ставку, потім взяли на цілий день.
В Австралії, крім звичайної відпустки, працівникам оплачують десять днів лікарняного. Якщо не хочу йти на роботу, можна зателефонувати, взяти вихідний. Компанія за свій кошт може відправити до психолога. Час, проведений у нього, оплатять як робочий.
— В Австралії дуже сумувала за домашнім сиром. Його тут не продають. Чоловік — менеджер на молокозаводі. Попросила його зробити сир. Він експериментував два місяці. Приносив мені на пробу. Той, що сподобався, згодом почали продавати, — каже Катерина.
— Орендували приміщення на заводі, де працює чоловік. Артем робить продукцію, а я продаю її. Маємо сторінку в соцмережах. З'явилося багато клієнтів з української, російської, польської та болгарської діаспор. Працюємо офіційно. Бізнес безкоштовно зареєструвала на спеціальному сайті за кілька хвилин. Заповнила анкету й отримала рахунок. На нього покупці скидають гроші. Податкова бачить усі наші доходи, автоматично відраховує податки.
Зараз відчуваю, що маю дві домівки — в Києві та Сіднеї. Сумую за українською мовою. Тут її починаю забувати. На роботі розмовляю англійською, удома з чоловіком — російською. Маю україномовних друзів, але бачимося дуже рідко. Бо живуть далеко.
Сіднейці снідають на пляжі
— Сідней будували за американським принципом. Кожен район — як міні-місто з магазинами, кав'ярнями. Переважає одноповерхова забудова, — говорить Катерина Корнєва.
— Найбільше проблем — із транспортом. Він завжди переповнений. Потяги в метро, як наші електрички. Більшість місць сидячі, тому багато людей у вагон не поміщається.
Місцеві рано прокидаються. Родини з дітьми часто снідають на пляжі. Коли останній раз приїжджала в Київ, цього не вистачало. З іншого боку, кав'ярні закриваються вже о 16-й. Важко знайти місце, де можна повечеряти.
Австралійці толерантні. Не зважають на поведінку інших. На вулицях багато диваків. У метро часто можна побачити, як людина жестикулює та розмовляє сама з собою.
5 
35413
Коментарі