Карл ван Гоусен, 69 років, британець. Колишній пілот Королівських повітряних сил, восьмий рік живе в Ужгороді. До України запросила подруга, з якою познайомився в Інтернеті:
— Найбільше вражають плітки і заздрощі. Про мене в Ужгороді кажуть, що я шпигун. Плітки розпускає подруга моєї дівчини. Я називаю її "Радіо-рот". Вона така заздрісна, що це просто неймовірно.
Міхаел Крістьянсен, 21 рік, американець. Працює в Україні як місіонер Церкви Ісуса Христа святих останніх днів:
— Вразили побілені дерева. Зупинилися на трасі: а вони побілені лише від дороги, а з іншого боку — ні. В Україні люди, як апельсин. Зверху тверда шкірка, а всередині м"які й добрі. Американці не такі щирі. Зустрічають з усмішкою, запитують "як ти?". Насправді це маска. Їм байдуже.
Ріад Мустафа, 22 роки, іранець. Вчиться у Вінницькому медуніверситеті. В їхній країні освіта значно дорожча:
— Коли вперше побачив трамвай, думав, що це поїзд серед міста ходить. Уявляв, що люди купують квитки з номером місця і їдуть кудись далеко. Боявся колії переходити. Тепер найбільше люблю трамваї. Вони найсильніші — ніхто не наважується стати перед ними на колії. У нашій країні майже всі люди їздять на власному авто або на автобусах. Трамваїв немає. У вас такі молоді бабушки. Їм по 70–80 років, а вони самі по місту ходять, на базарі важкі сумки носять. За тролейбусами бігають! Багато старих людей працюють. У нас у 60 років удома сидять. Їм діти їсти приносять.
Муса Шиван, 23 роки, сирієць:
— Мене у вінницькому селі навчили копати картоплю. Це так тяжко. Лопата важка, на руках мозолі. Розкидають на різні купи: велика, середня, маленька. Я думав, це машина робить.
Ріші Кумар, 24 роки, індієць:
— На базарі багато м"яса. Три ряди — одне м"ясо продають. Не міг зрозуміти, що це. Я вегетаріанець, як і більшість в Індії. У м"ясному павільйоні погано пахне. Мені від того запаморочилося в голові. Але у вас майже немає спецій. Зате смачний хліб. Спочатку не знав, чого люди в черзі біля кіосків стоять. Думав, делікатес якийсь. Пахне. Друзі розказали, що хліб треба різати і їсти скибками.
Ганс Майєр, 53 роки, голландець. Дружина — українка. Перед одруженням уперше прилетів до нас, в аеропорт "Бориспіль":
— Я був у багатьох країнах, але ніде не отримував такого шоку. Немає вказівників. Якби мене не зустріли, то без знання мови заблукав би. У Криму уперше побачив туалет із дірками замість унітазів. Ще не міг зрозуміти, як може бути зайнятий у ресторані столик, який ми забронювали. Тільки перетинаєш кордон, інспектори зупиняють машину на кожному посту без причини й до всього придираються.
Подобається ваша гостинність. У Голландії не можна без запрошення прийти в гості. Але не розумію, як українці з таким низьким рівнем життя можуть організовувати такі застілля.
1 
1
Коментарі