Вівторок, 11 грудня 2018 05:01

"Чоловік придбав автомобіль, щоб познайомитися зі мною"

Автор: ФОТО надане Вікторією Верескун
  Вікторія Верескун із молодшою дочкою Ріанною на прогулянці в місті Йокогама
Вікторія Верескун із молодшою дочкою Ріанною на прогулянці в місті Йокогама

— Уперше до Японії приїхала 2006 року. Друзі мали тут роботу — виступали в шоу-програмах. Я також вирішила спробувати. Але на кастингу запропонували працювати моделлю в компанії, яка займалася продажами "Мерседесів", — розповідає 33-річна Вікторія Верескун із міста Лубни Полтавської області. Разом із чоловіком Акірою, 39 років, мешкає в місті Йокогама поблизу Токіо. Виховують трьох дочок — 11-річну Луну, 8-річну Селіну та Ріанну, 1 рік.

— Чоловік придбав автомобіль, щоб познайомитися зі мною. Почав приходити в салон і докуповувати щось до нової машини. Через три місяці, коли в мене закінчився кон­тракт, напросився в гості в Україну. Українською мовою попросив у мами моєї "руки і серця". Розписалися в Японії. В Україні повінчалися, чоловік прийняв християнство і став Іваном.

Після одруження життя кардинально змінилося. Не мала права працювати, бо була заміжньою. В Японії прийнято, щоб дружини займалися сім'єю. Коли намагалася організувати побут, з'явилися комплекси. Усе розраховано на те, що японці невисокі та худі. Я постійно билася лобом при виході з транспорту, в туалетах впиралася головою в двері.

Досі виникає враження, що проживаю в країні гномів. В японських квартирах усе маленьке. Коли сідаю їсти, ноги впираються в стільницю. Посуд миє лише чоловік, бо раковина для мене занизька і від того постійно болить спина. У ванні доводиться сідати і підтягувати коліна під шию. Найбільше мрію про велику шафу, але через постійні землетруси не можу її мати. Тут меблі невеликі, вбудовані в стіну, щоб не падали від поштовхів.

Такі ж проблеми з одягом. Мій зріст — 174 сантиметри. Усі штани в японських крамницях на мене короткі, кофти — малі. Красивої білизни взагалі немає. Тут вона практична, таку в Україні носили бабусі. Коли в магазині прошу підібрати бюстгальтер, продавці кажуть, що немає мого розміру. Йти туди вдруге соромно. Але найгірше із взуттям. Найбільші жіночі туфлі мають 38-й розмір, а в мене 41-й. Продавці радили піти в чоловічий відділ. Тому більше по магазинах не ходжу. Замовляю речі в інтернеті або прошу маму підібрати щось в Україні. Вона щороку приїжджає в гості, маємо однаковий розмір. Везе мені джинси, брючні костюми, вишиванки.

Японці не вміють стригти іноземців. Чотири роки плакала після кожного походу в перукарню. Перед першими пологами пішла пофарбуватися і зробити легеньку укладку. Коли вийшла — волосся було перепаленим, стирчало, як в африканців. Чоловік завів в іншу перукарню, де мене обстригли "під хлопчика". Раз спробувала фарбуватися сама. Але місцева фарба розрахована на жорстке японське волосся. Спалила моє, воно почало випадати. Зараз стрижуся сама або прошу це зробити інших українок.

Японську мову перших два роки не вчила, бо чоловік чудово розуміє англійську. Часто не могла купити в магазині продукти. Наприклад, спочатку не виходила випічка і вареники. Виявилося, що замість звичайного борошна купувала суміш вже з содою або дріжджами. Картоплю продають поштучно. Насмажити невелику сковорідку буде дорожче, ніж купити готові суші. Одне яблуко коштує 70 ­гривень.

Розібратися з продуктами допомогла свекруха. Навчила готувати суп місо, який прийнято подавати на сніданок. Це перемелені боби із соєвим соусом, які настоюються. Потім їх розводять водою і додають водорості. Спочатку від цієї страви нудило, але вже звикла. Один день готую страви японської, а в інший — української кухні.

Чим довше тут живу, тим більше люблю Україну. Удома не була вже шість років, бо не можу залишити дітей. Перше, що зроблю після зустрічі з рідними, — запишуся до стоматолога і на манікюр. У нас ці послуги набагато дешевші та якісніші.

Перед клієнтами присідають на одне коліно

— На роботі в автосалоні спочатку вчила інформацію про особливості автомобіля англійською мовою. Згодом те саме заучувала японською. Працювала в офісі. Подавала клієнтам каву або чай. У вільний час натирала машини до блиску, прибирала пил страусовим пір'ям. На вечори для клієнтів нас запрошували як прикрасу. Начальники купували сукні й туфлі. На цих вечірках співала, почала розучувати японські пісні.

У світі японський сервіс — на першому місці. Десь три місяці нас вчили правильно кланятися. Шикували в ряд і лінійкою вимірювали нахил. При зустрічі він мав бути 15 градусів. Якщо клієнт щось купував — усі 90 градусів. Якщо, наприклад, забула покласти в чай цукор, як вибачення — кланяєшся ледь не до підлоги. Під час розмови з клієнтом було важливо присідати перед ним на одне коліно. Говорити, дивлячись знизу вгору. Так обслуговують навіть у найдешевших магазинах.

Мешкала з іншими дівчатами та начальством у будинку, де розміщувалася фірма. Перевіряли на чесність. Часто залишали відкритий сейф, "забували" на столі гроші.

Чотири роки тому Вікторія змінила роботу. Викладає в українській недільній школі "Джерельце".

— Більше для задоволення, бо отримую символічні гроші на проїзд. У школі 47 дітей і семеро вчителів. Наймолодшим учням по два роки, найстаршому 16. Діти вивчають українську мову і літературу, малювання, граматику, музику, історію, обряди. Викладаю театральне мистецтво, бо в Україні здобула освіту режисера. Навчаю учнів правильно вимовляти звуки, танцювати та співати.

Зараз ви читаєте новину «"Чоловік придбав автомобіль, щоб познайомитися зі мною"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 34
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути