— Фотограф, який їде в гарячу точку, може легко зробити собі ім'я. Але так само легко може заробити кулю в лоба, — каже 56-річний фоторепортер Єфрем Лукацький. — Пам'ятаю, як чеченці викрали журналіста заради викупу. Агенція, що його послала у відрядження, відмовилася давати гроші. У полоненого відмовили ноги і його пристрелили.
Лукацький прийшов у Музей історії Києва. Тут виставили найкращі кадри, зроблені в різних куточках планети протягом 2011-го. Знімки перемогли торік на "Ворлд Пресс Фото" — найпрестижнішому щорічному конкурсі фотожурналістики. Переможцями оголосили 57 фотографів із 24 країн. Лукацький подавав свої роботи, але українців у переможці не обрали.
— Як людина, яка висвітлювала події в Афганістані, Чечні, Іраку, Секторі Гази, Придністров'ї, я бачу тут багато "подстав". Вираховую їх по тому, як піднята рука, по світлу, що падає не з того боку. А тут узагалі несправжні персонажі, — підходить до серії фотографій зроблених під час допиту в одному з міліцейських відділків України. На одній — хлопець із молитовно складеними руками і написом на лобі фломастером "Дибил", заплакана жінка, чоловік, якому приставили до обличчя пістолет.
— Це бомжі, а не підозрювані. Конкурс слабне, стає комерційним. Фотографи вже не думають про те, що повинні змінювати історію. Треба фотографувати, щоб зупинити війну. Знімок не повинен бути схожий на картину Мікеланджело.
Я бачив і знаю, як працюють фотографи в гарячих точках. Коли штурмували палац Саддама Хусейна, фотографи прагнули потрапити всередину. Я був серед них. Тебе обстрілюють, але ти ризикуєш, бо фото не можна намалювати. Його треба зняти.
На війні доводилося плакати від безсилля, бо не міг допомогти людям. Вони вмирають десятками від голоду і ран, а ти можеш тільки віддати їм бинти й ліки. У гарячих точках завжди кажу, що з України. У Чечні, не дай Бог, сказати, що ти — росіянин. До нас і англійців чеченці ставляться найкраще.
Дві відвідувачки стоять перед знімком, на якому жінка в чорній паранджі й білих рукавичках притискає до себе пораненого чоловіка, оголеного по пояс. Фото зроблено під час акцій протесту проти президента Салеха в Ємені 15 жовтня позаторік. Знімок визнано найкращим.
— Коли був в Афганістані, до журналістів звернулися хазарійці. Народ, який живе в горах, кілька років не отримував гуманітарної допомоги з Європи. Ми на віслюках забралися до них. Там білої людини не бачили з часів Македонського. Вождь оголосив, що ми приїхали допомогти. До нас почали вести вмираючих і тяжкохворих. Я ж не лікар! Що міг зробити? Тільки сфотографувати. Ці знімки обійшли весь світ, і на прес-конференції у Тоні Блера (екс-прем'єр Великої Британії. — "ГПУ") підняли питання: "Чому ці люди не отримують допомоги?". Коли я побачив, як гелікоптерами їм привезли мішки з їжею, ліками і одягом, відчув, що моя професія допомогла людям.
Бородань прямує до фото, зроблених в мексиканському Акапулько. На одній — відрубана голова чоловіка, біля якої лежать відрубані ноги. Дружина бороданя закашлюється й відходить.
— Деякі посєтітєлі за 15 хвилин два зали оббігають, інші по 20 мінут перед одним фото стоять, — каже пошепки працівниця музею. — Мені не нравляться кадри з ужасами, насильством, катастрофами, землетрусами. Сюда дітей не візьмеш.
— Це ж, як у фільмі Міхаеля Ханеке "Любов", — молода пара зупиняється перед серією знімків аргентинського фотографа Алехандро Кірчука.
На фото — літній чоловік, який прожив із дружиною 65 років, дбайливо доглядає її після того, як у неї виявили хворобу Альцгеймера. У підписі сказано, що він міняв їй памперси тричі на день, а вона майже не пізнавала його. Чоловік не віддав її в будинок престарілих, а доглядав, як принцесу. Жінка померла у липні 2011-го. Знімки вибороли перше місце в категорії "Повсякденне життя".
— Мої дід із бабою прожили майже до 90. Дід підсаджував бабу на піч, а вона йому, сліпому — читала газети, — коментує фотографії один із відвідувачів.
45 країн світу об'їжджає виставка "Ворлд Пресс Фото" за рік. Її бачать два мільйони глядачів
3 
1
Коментарі
7