У Тернополі з під"їзду на вул. Довженка виходить Ярослав Гевко, 64 роки. Він із відром у руках, у спортивних штанях і светрі. Вітається, висипає сміття, ставить відро збоку і знімає домашні шльопанці.

— Трохи походжу по снігу, — каже. Надворі — 10 градусів морозу.

Чоловік переніс три клінічних смерті, 137 днів провів у реанімації. А нині — здоровий. Упродовж 15 років Гевко обливається холодною водою.

— Погано, коли снігу нема. Мушу ходити якнайлегше вдягнутим, бо так мені комфортно, — розповідає він. — Хіба вуха розтираю, бо колись в армії їх відморозив. Коли нижче 18-ти, моментально покриваюся льодяною кіркою.

Ярослав Матвійович живе з дружиною Галиною, 63 роки. Вона колишня продавчиня. Їхній син Сергій виїхав на заробітки до Америки.

У 37 років Гевкові почали дошкуляти напади астми. 14 років він жив на гормонах. Було таке, що "швидка" приїжджала до нього по кілька разів на добу.

— Тричі перебував у астматичній комі. Уперше побачив зверху своє тіло, яке корчилося в муках. Іншим разом мене ніс гігантський потік, схожий на Ніагарський водоспад. Я плив до озера з крові, вже мав упасти в нього, — згадує чоловік. — А в ніч на 30 січня 1993-го після виписки з лікарні наснилося, що я — молодий. Іду дорогою до свого села. Біля перших хат бачу Ісуса. У руках він тримав опущений донизу меч. Простягнув його мені. Раптом з"явилася моя жінка й каже: "Господи, він недостойний". Мене аж у серці запекло. Думаю: "Чого Галя таке каже? Хай людям говорить, але не йому". Прокинувся і штовхаю її в бік. Жінка кинулася по пігулки — думала, в мене напад астми. Я розповів їй свій сон.

Зранку Галина пішла на роботу, а Ярослав Гевко піднявся з ліжка.

— Пішов до ванни, набрав відро холодної води. Вийшов надвір і вилив собі на голову. Постояв, доки волосся замерзло. Того дня ще п"ять разів у плавках виходив на мороз. Сусіди крутили пальцями біля скроні. А діти кидали сніжками й хихотіли.

Листувався з Валерієм  Золотухіним

Каже, відтоді напади астми припинилися. Навіть слабкий зір нормалізувався:

— До лікарів не ходжу. Вони лякали мене, що без гормонів помру. Коли мав запалення легень, вийшов у парк і скупався. За три дні все саме минулося.

Ярослав Гевко щоранку прокидається о п"ятій. Молиться і стає під холодний душ. 45–50 разів піднімає гантелі, тоді босоніж виходить надвір. Знову молиться, виливає на себе два відра холодної води. Потім іще 40 секунд приймає душ.

Чоловіка запросили працювати на обласному телебаченні. Він знімав фільми про керівника Гельсинської спілки Миколу Руденка, місцевих поетів. Був фанатом Володимира Висоцького, листувався з московським актором Валерієм Золотухіним.

В армії Ярослав Гевко служив у штабі ракетних військ Ленінградського округу в селищі Мирний Архангельської області. За кмітливість йому довірили вести таємне діловодство.

— Читав таємні документи, реєстрував і відносив до генерал-майора. За втрату бодай одного загрожувало від двох до п"яти років криміналу, — розповідає він. — Солдати називали нашу частину Пентагоном. 1966 року бачив конструктора ракет Сергія Корольова. Він збирав керівників ракетних частин, переглядали якісь таємні фільми. Це було незадовго до його смерті.

Нині Ярослав Гевко — на пенсії, отримує 538 грн.

1943, 6 червня — Ярослав Гевко народився в с. Романівка Тернопільського р-ну
1960 — після школи носив пісок і бив граніт на будівництві Борщівського цукрового заводу; на Донбасі прокладав вузькоколійку, потім працював на шахті підземним електрослюсарем
1963 — служив у штабі ракетних військ у селищі Мирний Архангельської області Росії
1966 — повернувся на Тернопільщину; влаштувався вантажником-експедитором в автоколону
1967, 22 жовтня — одружився з продавчинею Галею
1968 — народився син Сергій
1971 — працює інженером на базі Облспоживспілки
1972 — сім"я отримала квартиру
1974 — закінчив кооперативний технікум у Тернополі
1981 — пережив першу клінічну смерть; отримав інвалідність
1993 — почав обливатися холодною водою
1997 — запросили працювати на обласне телебачення
2001 — вийшов на пенсію

×