74-річна Ганна Загороднюк усе життя провела в селі Куповате, що за 40 км од Чорнобильської АЕС. Людей, які залишилися в зоні відчуження, називають самоселами.
— А неправда, — ображається баба Ганя. — Оно тут я родилася, — показує хату з дірявим дахом. — Тут жила, в цій хаті телевізор тримаю, аж чотири канали бере. А то вже ми купили, — показує дерев"яний будинок, поряд криниця, надворі гребуться кури. — Недавно пофарбувала вікна, лаву та хреста на могилі сина Андрія, — він помер у 1959-му в два роки. — А на половину дверей краски не хватило, — засмучується.
Таких, як баба Ганя, в зоні відчуження живе зо три сотні. Наймолодшому чоловікові — 49, найстаршій жінці — 94 роки.
— За три дні до вибуху на ЧАЕС приїхав агроном, — пригадує бабця. — Каже: "Баба Ганя, я двох поросят купив. Може, тобі одне треба?". Взяла я те порося. І пішли ми на поле біля лісу картоплю садити. Аж прибігає сільський голова. Говорить: "Кидайте картоплю, будемо поросят зганяти в одну загорожу, бо їдемо на п"ять днів".
Погрузилися ми в автобус. Я тільки подушечки взяла, шоб було м"якше сидіти. Бо моя сестра Соня — на ноги інвалід і на голову того, — крутить пальцем біля скроні. — Мамі сімдесят літ було, вже з кийком ходила. А ше в мене на шиї були дядько, свекруха і чоловік-п"яниця.
Приїхали в Копилів Макарівського району. Заходить депутат. Я до нього: "Синок, висади мене першу, бо маю самих калік у машині". Розбирали люди нас по хатах. Якийсь дядько свекруху на руки взяв, кудись поніс. Другий підійшов, маму — на руки. А я в машині, хвилююся. Добре, шо поселили нас в одну хату. Золоті господарі були. Ми й досі переписуємося. Жінку звуть Ганною. Її чоловік Петя помер, то я за нього молюся.
Потім нам дали п"ятикомнатну квартиру в селі Грузькому, тоже Макарівський район. Ми там пожили зиму. Снігу випало тоді по груди. А потім я не витримала й кажу: "Поїду додому". І, як зайці, чкурнули. Я все покидала: дивани, кроваті, трумо.
А радіації не боїтеся?
— Воно летіло небесами, і де впало, а де й нє. У нас міряли — вода чиста (в Куповатому радіаційний фон більший, ніж у Києві, до 40 мікрорентгенів на годину. Але там живе 40 людей. — "ГПУ"). Японці вертольотами літали. Один прийшов та каже: "Буду тут жить". Відповідаю, шо не буде, бо косити не вміє. А він: "Навчуся". Жартую: доки навчишся, я вмру.
Порося Машку купила за 250 гривень у райцентрі Іванків
Жінка веде далі:
— Нас виселять не нада було. Хтось циркулем неправильно провів, то ми й попали. У мене язвочка на нозі маленька, — показує півпальця. — Я її замотаю, але кульгаю все одно. Поїхала з ногою в Київ. Хлопець, який мене возив, звернувся до врача: "То баба із зони". Той махнув рукою: "Тепер уже і в Києві зона".
Як же ви тут живете?
— Люди свєт проводять, атапленніє. Але я дрова купляю — 150 гривень трактор. Порося Машку купила за 250 гривень у райцентрі Іванків. Цього тижня їздила, то вже по 290 продавали. Ще маю великого кабана Василія. Теличку Ласуньку. У нас три корови на село. В Опачицьке лісництво хлопці приїхали. Я попросила їх нарубати жердков. Зробила для корови клітку. То вже знаю, шо вона нікудою не вийде.
Пенсії вистачає?
— Получаю 400 гривень. Я з восьми год у колгоспі, навіть ланковою працювала. На буряки ходила. Полю-полю, розігнуся. Дивлюся назад, а там уже знову зілля виросло. Корови доїла. Шовкопрядів збирала недалечко. А тоді знову корови доїла, курей доглядала та кролів. Скрізь була, тільки в тюрмі нє. Грошей вистачає, навіть позичаю. Буває, просить людина. В неї діти є, а в мене нема. Нашо мені ті гроші? Так баба Ганя кожного жаліє і дурною вмре.
Де продукти купуєте?
— У райцентрі. Лавка чорнобильська (машина, яка привозила продукти на продаж. — "ГПУ") до нас уже не їздить. Тільки з райцентру приїжджають по п"ятницях. Оце привезли 12 буханок хліба. А в нас сороковини по одній бабі справляли. То її родичі десять буханок забрали. На село тільки дві лишилося. То я тепер оладки печу.
Розмовляємо після Пасхи.
— На Великдень нам дають автобус, їздимо у Чорнобиль в Іллінську церкву. Беру святити дві паски. Бо й водітєль же хоче. Хтось дає йому яйце, але ж паску дать — ще краще! А як із пляшечкою...
Потім баба Ганя йде на кладовище в лісі. Хвалиться, що в райцентрі тепер продають красиві надгробки:
— По 190 гривень. Оно шестеро людей повмирали, то вже красиво лежать, — показує на щойно насипані горбики. — Тут баба лежить, — показує на могилку із залізним хрестом. — Противна баба була, земля їй пухом. Звуть її в сільраду, а вона каже: "Буду я ше свою сраку кудись піднімати". А тут лікар лежить, — показує на хрест із табличкою "Ільченко Василь". — У Києві жив. Від раку згорів. Заповів себе тут поховати. А там я лежатиму, — показує убік, де стоїть старий дуб. На ньому видовбаний із дерева вулик, які робили ще за часів Київської Русі.
Торік 26 квітня Чорнобильську зону відвідали 26 тис. людей. Найпопулярніші — порожнє місто Прип"ять, частково заселений Чорнобиль та поїздка до реактора. Туристична фірма "Нью-Лоджик" бере за поїздку $467, а турфірма "Сам" — $413. Можна потрапити в зону і через сталкерів — військовослужбовців або колишніх жителів зони. Такі поїздки є неофіційними. Якщо вас спіймають, заплатите штраф у 20 мінімальних зарплат — 8400 грн. Сталкери беруть $100–150 із людини. Найдешевші поїздки організовують люди, які створили інтернет-сайт "Интересный Киев". Вони беруть 250 грн із людини.
1933 — Ганна Загороднюк народилася в селі Куповате Чорнобильського району Київської області
1941 — почала працювати в колгоспі
1957 — від шлюбу з односельцем Олександром народився син Андрій
1959 — помер син
1986, 26 квітня — переселилася в село Копилів Макарівського району Київської області, потім — у село Грузьке
1987, березень — повернулася у свою хату в зону відчуження
2 
35413
Коментарі