73-річна Марина Тарковська приїхала до Києва на поетичний фестиваль "Каштановий дім". Вона презентувала тут власну книгу "Осколки дзеркала". У ній є спогади про поета Арсенія Тарковського та режисера Андрія Тарковського — її батька і брата.
Марина Тарковська виходить на балкон РІА "Новости". Сідає за білий пластиковий столик. Крізь гілля парку видніється будівля Національного театру імені Франка.
Чи правда, що рід Тарковських з України?
— Ходить багато легенд. Є й кавказька, — каже вона. — Про село Таркі в Дагестані. Там були князі Тарковські, по-аварськи — Шамхали. Ця версія подобалася моєму брату Андрієві. Але це містифікація. Насправді рід Тарковських походить із Польщі.
На початку XVIII століття, каже, дрібні шляхтичі Тарковські з"явилися на Волині. Потім рід опинився в Житомирській губернії. А пізніше — в Єлисаветграді, нині Кіровограді.
— Мій дід, Олександр Карлович, був одним із засновників народовольчого гуртка в Єлисаветграді, — розповідає Марина Арсеніївна. — Слава Богу, не брав участі в терактах. Але три роки провів у тюрмах і п"ять — на засланні в Сибіру. А дідова сестра, Надія Карлівна Тарковська, була дружиною Івана Тобілевича (Карпенка-Карого).
Каже, батько дуже любив українську мову, знав її з дитинства.
— У його вимові лунали українські м"які нотки. Нащадки Тобілевичів є й зараз в Україні, — додає Марина Арсеніївна. — Є у вас такий режисер… забула… ага, Жолдак. Мати його з роду Тобілевичів.
Яким був ваш батько, Арсеній Тарковський?
— Він був домашньою людиною. Не був багатим, але вмів створювати довкола витончений світ. І сам був красивий. А мама була типовою людиною 20–30 років. Уміла задовольнятися мінімальним — чашкою чаю, шматком хліба.
Ви бачилися з батьком після їхнього розлучення?
— Спочатку тато жив неподалік. Часто приходив просто так і на наші з Андрієм дні народження.
Яку роль у його житті грали жінки?
— У долі тата велику роль, думаю, зіграла мама. Вони прожили разом десять років. Після розлучення вона більше не виходила заміж.
Ще раніше, в Єлисаветграді, пригадує Тарковська, Арсеній був захоплений Марією Густавівною Фальц. Це була чарівна жінка, яка рано овдовіла.
— Старшого татового брата, Ваню, вбили григор"євці 1919-го. Ваня, надзвичайно талановитий юнак, був анархістом. Тоді Махно уклав угоду з більшовиками, і вони разом обороняли Єлисаветград від загонів отамана Григор"єва, — розповідає пані Марина. Каже, що вивчала єлисаветградський період своєї родини.
Розказує про брата Андрія:
— Андрій непогано вчився, любив читати, добре малював, грав у шкільному театральному гуртку. Ходив до музичної школи, але потім кинув. Він був стилягою: брюки-дудочки, каучукова підошва, американський такий чуб. Трохи був схожий на Елвіса Преслі.
Тато не зміг поїхати на похорон Андрія, не мав сил
Правда, що йому напророкували кількість фільмів?
— Так. Буцімто був такий спіритичний сеанс. На дачі Андрій із дружиною Ларисою Кизиловою та друзями викликали дух поета Бориса Пастернака. І той сказав, що Андрій зніме сім фільмів. Так і сталося.
Під час зйомок фільму "Сталкер" у червні раптом почався снігопад. Але не в тому справа, — пояснює Марія Арсенівна. — "Мосфільм" трьом знімальним групам видав браковану американську плівку "Кодак". Андрій на ній зняв всю натуру під Таллінном.
Унизу під балконом спрацьовує автосигналізація.
— Ситуація була трагічна, — продовжує Тарковська. — Гроші, відпущені на стрічку, витрачені, а самого фільму немає. У Держкіно пішли Андрієві назустріч — дали гроші буцімто на другу серію. І Тарковський зняв нового "Сталкера". Цей фільм тато вважав найкращим.
Ви не знімалися у брата?
— Ні. Але в "Солярисі" він знайшов актрису, схожу на мене, і в "Ностальгії"… Там дружина героя — це викапана я.
Коли ваш брат 1983-го виїхав на Захід, його підтримувала Марина Владі.
— Ще в Москві, у квартирі Левона Кочаряна на Большом Карєтном, збиралася компанія друзів. Був там і Андрій, і Володя Висоцький. А Марина була його дружиною. В еміграції брат жив у Владі вдома. Вона допомагала йому грішми. Тодішній чоловік Марини, відомий професор-онколог, лікував його.
Правда, що спочатку Андрія поховали в чужій могилі?
— Правда. На Сент-Женевьєв де Буа, — уточнює жінка. — Був Новий рік, нікого немає в місті. З великими труднощами знайшли могилу, за якою давно ніхто не доглядав. Це була могила єсаула Григор"єва. Потім, коли узнав мер містечка, — безкоштовно виділив місце, і прах перенесли.
Не хочете перепоховати брата в Росії?
— Ми привезли лист батька вдові Андрія Ларисі Павлівні. Тато не зміг поїхати на похорон сина, не мав сил. Він прохав Ларису, щоб Андрія поховали в Москві. Але це нічого не дало, — зітхає Марина. — Бо родина хотіла залишатися там, на Заході. Та й не прийнято тривожити прах, змінювати долю вже після смерті людини.
У Москві є музей Тарковських?
— Немає. Є в селі Завражжя Костромської області. Там дитинство Андрія й моє проходило. І в місті Юр"євець, де ми провели кілька воєнних літ. А музей у Москві — то глуха справа. Дім, у якому ми жили, в Першому Щипковському провулку, знесли. Я підібрала уламок цеглини. Зараз хочуть відбудувати будинок і зробити якусь меморіальну квартиру. Який меморіал? Сім"я жила дуже бідно.
Кажуть, ваш син — письменник?
— Так, Михайло Тарковський. Він носить моє прізвище, — пояснює пані Марина. — Уже років 25 у Сибіру, не може жити в Москві. Професійний мисливець, любить тайгу. Починав із поезії, тепер пише прозу. У нього дуже гарна, кінематографічна мова. На Новий рік приїздить у гості. Проводить у Москві місяць-два і прощається з нами.
1 
1
Коментарі