"Цьогоріч виповнюється 25 років із дня нашого весілля. До цієї дати ми вирішили повінчатися, — каже дружина губернатора Вінниччини Iрина Домбровська, 43 роки. — Ми одружувалися 21 серпня, а це — піст. Тому перенесли церемонію на найближчі місяці".
Губернатор Олександр Домбровський, 45 років, із дружиною ходять Лядовським монастирем, що в Могилів-Подільському районі на Вінниччині.
— Буваємо тут по 5–6 разів на рік. Приходимо з дітьми, друзями, — розповідає Ірина Домбровська, поправляючи прозору чорну шаль на голові.
На храмове свято Усікновення голови Івана Хрестителя до монастиря з"їхалися паломники. Автобуси довозять їх до підніжжя скелі над Дністром. Угору люди піднімаються самі. Храм — майже на вершині.
На майданчику зібралося зо тисяча осіб. Лядовський монастир недобудований.
— Ми ще не вирішили, в якій церкві вінчатимемося, — пошепки зізнається Ірина Домбровська.
Губернатор розмовляє зі священиками. Каже, що планує допомогти храмові.
— Монастир відбудуємо до 2013-го, — обіцяє він.
Під храмом зі скелі течуть два джерела. Одне назване на честь святого Антонія, друге — ім"ям його послідовниці, святої Прасковії. Місцеві вважають цю воду цілющою. Доки триває служіння, приїжджі з навколишніх сіл набирають її в 5- й 10-літрові пластикові бутлі.
Жінки кружками заливають одна одній за комір холодну воду з джерела.
Жінки заливають одна одній за комір холодну воду
— Треба тричі по хребту її злять, — умовляє 24-річну подругу Наталію Лавацьку 52-річна Галина Бруштинська з Могилева-Подільського. — Старі жінки і горло нею мастять, і груди, щоб не хворіти.
Галина повертається спиною до подруги. Наталя тонкою цівкою зливає їй по хребту воду під кофту. Жінка тихо зойкає, але терпить. Подруга ще двічі повторює процедуру.
По завершенні служби один із монахів, Феодосій, іде до своєї келії. 10 ченців живуть неподалік храму в двох печерах. Одну з них, за повір"ям, видовбав сам святий Антоній. Час від часу до них приєднуються 3–5 прийшлих монахів. Піщаник сиплеться, тому сходи до келій стесалися. Ченці попідбивали їх дерев"яними кілками.
— Я вже дев"ять років монах, — усміхається бородатий, без зморщок, чернець Феодосій. Він спритно біжить сходами вгору. Показує печеру, в якій мешкають ченці. Перед сходами висить табличка: "Без благословення вхід заборонений". Отримую благословення. До печери Феодосій не пускає. Двері туди зачинені.
— Братія не має що робити. Молиться, ікони вирізає з каменю, — піднімає він із широкого підвіконня плаский камінець із вирізьбленим на ньому образом.
Із другого боку печери ченці влаштували господарський двір. На п"ятачку розміром 1,5х2 м повісили мотузки. На них сушаться ризи. Поряд стоїть емальоване відро, в якому прали та полоскали речі.
Свято завершилося. Діти збігають униз вузькою стежкою, обминаючи бабусь.
— Мене бабця малою в цей монастир привела, — розповідає 64-річна Ольга Пшеворська. Тримаючи за руку подругу, вона з"їжджає з гори на підошвах. — Я дуже вєрующа. А фамілія — польська, бо чоловік католиком був. Я впросила його висвятитися в мою віру. Він тож цей храм любить.
4 
35413
Коментарі