"Доньці Ганні 35 років, а досі незаміжня, — пише вінничанка Марія Юріївна, 67 років. — Роботи постійної не має, хоча вивчилася на педагога. Поїхала на заробітки в Росію. А я хворію, лишилася сама".
Листи коментує столичний біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото Ганни. Вона кароока, у синій блузі. У її матері сині очі, губи намальовані червоною помадою.
— Донька в Москві влаштується нянею. Привезе зятя на Різдво. Хоч українець, та говоритиме російською. Прийміть його, як сина. Життя у них налагодиться. Трохи погостюють у вас і повернуться в Москву.
"Син Юра пожив півроку у шлюбі і подав на розлучення, — пише рівнечанка Ольга Володимирівна. — Дуже кохав дружину, але після весілля вона змінилася. Весь день проводила за комп'ютером. Нема кому в хаті прибрати чи їсти зварити. Сварилися щодня. Родичі говорять — через те, що побралися у високосному році. Усі прикмети на весіллі вказували на розлучення. Спочатку весільний келих розбився. Коли ми їхали кортежем, на сусідній вулиці палала чиясь хата чи літня кухня. Ще тоді моя тітка сказала, що це не до добра. У липні подали на розлучення. Пробували їх помирити, але в невістки Рити вже інший чоловік з'явився".
Вкладає до конверта весільне фото Рити та Юрія. Чоловік у бежевому костюмі, дівчина — у приталеній весільній сукні кольору шампань.
— Розбитої чашки не склеїш. У тому, що молоді розбіглися, винна не пожежа на сусідній вулиці і не високосний рік. Характери в них несумісні. Прожили б у шлюбі ще від сили шість місяців. Син одружиться вдруге наступного року. До літа 2018-го станете бабусею. Доньку назвуть на честь дружини.
"Маю чоловіка Петра, доньку Наташу і сина Максима, — пише 56-річна Наталія з Харкова. — З чоловіком від 1989 року живемо, наче в пеклі. Часом хотілося накласти на себе руки, але жаль було діток, тому все терпіла. Спочатку він важко захворів, переніс чотири операції. Після останньої я його виходжувала. Лікарі наказали забути про горілку, якщо хоче ще трохи пожити. У липні 2013-го під час медкомісії на роботі в мене знайшли пухлину в груді. Пройшла кілька хімій і операцію. Потім ще чотири хімії і 30 опромінень. Не знаю, як то все витримала. А недавно дізнаюся, що чоловік загуляв із 36-річною моєю напарницею по роботі. Вона йому в доньки годиться. Мені так боляче, як не було ніколи".
— Розлучення не бачу. Житимете далі у шлюбі. Стосунки з коханкою зайдуть у глухий кут. Позустрічається з ним ще трохи і покине, бо знайде собі молодшого. Хвороба відступить. Сприйміть це як дарунок долі. Годі працювати заради чоловіка, дітей і внуків. Присвятіть більше часу собі. У листопаді не відмовляйтеся від поїздки. Запропонують відпочинок у санаторії.
"Дружина Валентина у серпні подала на розлучення, — пише 51-річний Василь Дмитрович із Полтавщини. — Ми у шлюбі 24 роки. Минулого літа видали заміж єдину доньку. Валя вісім місяців їздила в Польщу. Працювала там у теплицях. Познайомилася з поляком. Каже, у неї любов. Яка любов може бути, якщо йому 70, а їй 52? Не знаю, що робити. Вмовляв її одуматися, дочка пробувала говорити, але жінка, наче загіпнотизована. Каже: "Забирай хату й машину. Мій Марик має все". А мені нічого не треба, тільки б вона була поруч".
Мирослав Іванович дістає з конверта фото Василя й Валентини. Жінка кучерява, тримає на руках чорного кота. Василь сутулий, має бороду й вуса.
— Жінка побереться з поляком наступного року. Але дуже скоро пошкодує. Бо чоловік буде жадібним. Її сприйматиме за наймичку. Повернеться в Україну. Але у вас на той час буде інша. У скруті підтримає жінка з минулого — однокласниця чи подруга дитинства. Діти схвалять ваш вибір. Стосунки узаконите у загсі.
"Сестра Ірина розлучилася десять років тому, — починає лист 42-річна Інна Григорівна із Сумщини. — Мала багато чоловіків, але серйозних стосунків не було. Позустрічаються кілька місяців — і до побачення. Їй 39 років, але дітей не має. Просила одуматися й будувати свою сім'ю. Каже, що ще рік почекає. Як нікого путнього не зустріне, то візьме дитинку з сиротинця. Вона багата й доглянута жінка. Має квартиру в Київській області. На роботу їздить на машині. Наша мама каже: "Все тобі, Іро, Бог дав для щастя, тільки сім'ю ти не вберегла". Мала чоловіка, та кривилася, що мало заробляє. Іван терпів два роки й покинув. А зараз на солідній фірмі працює. Хату поставив. Удруге одружився, але теж бездітний".
— До Нового року Ірина почне жити в цивільному шлюбі з чоловіком, який на шість років за неї молодший. Ці стосунки затягнуться до року, але заміж не покличе. Потім матиме роман з удівцем. Житимуть разом добре, якщо прийме його з двома дітьми. Вони називатимуть її мамою. Щоб народити власне немовля, Ірі доведеться лікуватися. Не треба опускати руки. Довіряйте своїй інтуїції.
1 
1
Коментарі