Росіянка 29-річна Анастасія Козлова народила доньку Варвару вагою 1 кг 56 г у літаку Сімферополь—Москва 8 жовтня. Допомагала породіллі 23-річна пасажирка. Вона відсмоктала слиз із рота і носа новонародженої й робила масаж серця, доки дівчинка не заплакала. Через пологи літак здійснив екстрену посадку в Харкові. Анастасію з дитиною забрали до пологового будинку.
— В Симферополь летала отвозить в санаторий старшую дочь 8-летнюю Карину. У нее ДЦП, не ходит, но очень умная, на голову это никак не повлияло, — сідає на диван у холі готелю "Харків". Місяць тому її виписали з лікарні, а дитину залишили у відділенні для недоношених. Власник готелю дозволив Анастасії мешкати безкоштовно. — Коли сідала в літак, відчувала, що тягне поперек. Думаю, я тільки на 28-му тижні вагітності, нічого не буде. Через півгодини почалися перейми, живіт болів, але жодного разу не скрикнула. Я сиділа в хвості, з одного боку була дівчина, з іншого — літній чоловік. Стюардеси були молоді. Ніхто з них мені б не допоміг. Тому я вирішила перетерпіти. До Москви летіти близько 2 годин. Про всяк випадок подзвонила мамі й сказала, що мені погано. Вона в Москві до аеропорту мені "швидку" викликала.
Анастасія — фарбована білявка. Права щока більша за ліву — її роздуло після невдалого лікування зубів під час першої вагітності. Через це жінка говорить нерозбірливо.
— Заснути під час переймів було неможливо. Я відкинулася на сидінні й дивилася на циферблат наручного годинника сусідки, рахувала хвилини. Раптом потекла — води відійшли. Хотіла потерпіти ще, але відчула, як починає пролазити голівка дитини. Довелося будити сусіда, щоб пройти. Я була мокра, і він подумав, що обпісялася. Cказала стюардесам, щоб розчистили мені біля себе місце. Хотіли в бізнес-клас перенести, але було вже пізно. Вони злякалися, побігли шукати лікаря серед пасажирів. Лишили зі мною 23-річного стюарда. Прошу його: штани зніми, а він відходить до стіни і каже, що не буде. Я розсердилася: з мене знімай, а не з себе. Він допоміг. Пологи були легкі й безболісні. Стюардеси знайшли серед пасажирів масажистку 23-річну Соню Бірюкову. Вона врятувала дитину. Висмоктала їй слиз із рота, зробила непрямий масаж серця. Коли Варя закричала, я заспокоїлася. Казали, що всі аплодували Варі й Соні, але я не чула, так змучилася. Пасажири товпилися в проході, хотіли мене сфотографувати, а я поправляла волосся і ніби крізь сон просила почекати, доки причешуся. Соню це насмішило, і вона відігнала всіх від мене.
У хол спускається високий чорнявий чоловік із жилавими руками. Сідає поруч, кладе руку на коліно дружини.
— Когда Настя сказала, что родила в самолете, я рассмеялся. Ни с кем бы такого не случилось, а на нее это похоже, — сміється 29-річний Кирило Гаврилін. — У неї і з першою вагітністю проблеми були: зуби полікувала — щоку рознесло. Десь пройде — десять разів стукнеться, синців наставить. Старшенька Каріна народилася вагою 1360 грамів. Коли Лізою завагітніла, я її з дому не випускав, на вулицю водив увечері, після роботи. Усе добре було, дитина вчасно народилася. Цю вагітність теж до дрібниць спланували, з першого місяця знала, в якого лікаря народжуватиме. Але хочеш посмішити Бога — розкажи про свої плани. Коли вперше побачив доньку, аж заплакав.
— Кирило до Варі щодня ходить, розказує мені, як вона, — Анастасія обіймає за плечі чоловіка. — Я два тижні тому її бачила. Коли вперше прийшла, з нею в одній палаті лежали шестеро недоношених діток, і всі кювети обмотані проводами, які стеляться підлогою. Не дай Бог оступишся, шість життів будуть на твоїй совісті. Вона така маленька, на долоньці помістилася б. Я вийшла і заплакала. Мені сказали, що краще не дивитися на доньку. Пустять, коли трошки підросте.
Подружжя більше місяця живе в Харкові, бо російські чиновники відмовляють у транспортуванні недоношеної дитини.
— Вона ще не може сама дихати, бувають збої з роботою серця, — говорить Анастасія. — Я просила консула допомогти. Але сказали, що дитина має підрости. Звісно, була б я донькою якогось чиновника, мене б зразу забрали. Українські лікарі запевнили, що хоч зараз можуть перевезти Варю, мають усю апаратуру, транспорт. Я їм так вдячна! Вони рятують мою доньку. Перебування в лікарні мало б обходитися мінімум у тисячу гривень за день. Але з нас нічого не беруть. Тільки дають список, що Варі необхідно. Це пелюшки, памперси, зонди, якісь препарати, які можна купити в аптеці. Щодня це обходиться в 250 гривень.
Анастасія закидає ногу на ногу, з-під джинсів видно чорний черевик, взутий на босу ногу.
— Дуже переживали, що грошей не вистачить. Мені пасажири літака зібрали 6,5 тисячі гривень. Коли виписали з лікарні, я знайшла найдешевший готель, платила 200 гривень на добу. Дві тюремні койки, обірваний лінолеум, замість опалення дві потерті ковдри і туалет один на коридор. Душ із ледь теплою водою можна було прийняти за доплату 10 гривень. Із чоловіком шукали квартиру із кухнею, щоб економити на їжі. Але ніхто не хотів здавати, бо ми не знали, на скільки часу вона нам потрібна — на два дні, тиждень чи півроку. Коли господар готелю "Харків" дізнався про мене, подзвонив і сказав: збирай речі й поселяйся тут. Тепер ходжу в церкву, ставлю свічки за Варю і за власника готелю Олександра. Я навіть прізвища його не знаю (Олександр Саркісович Давтян. — "ГПУ").
Анастасія плаче, витирає сльози рукавом сірої кофти. На її середньому пальці правої руки — срібний перстень із малахітом. Перед весіллям подарував Кирило. Він — ювелір, це була його перша робота. Решту золотих прикрас і цінних речей подружжя продало.
— Зараз живемо на гроші, які держава платить на двох наших старших доньок. Вони в батьків у Москві. Щоб не замучили одну бабусю, відправили до різних: Каріну — до моїх, а Лізу до чоловікових. У вас дешеві продукти. М'ясо вдвічі менше коштує. Як мамі сказала, вона в шоці була, кричала в слухавку: "Настя, вези сюда мясо мешками!" Коли побачила цибулю по 99 копійок, думала, що цінники сплутали. У Москві вона 7-8 гривень коштує. Так і з крупами, молокопродуктами. І головне — у вас вони такі смачні. Шкода, що в готелі живемо і не можемо готувати. Але в ресторанах швидкого харчування не гірше, ніж удома, і дешево. Ми раз на день обідаємо — по 47 гривень на кожного. Ранком і ввечері перебиваємося бутербродами. Та в нас у Москві дорожче вдома готувати, ніж у вас у ресторанах їсти. У готелі довелося згадати про ручне прання. Перу у ванні, там же сушу.
Показує руки. Нігті в неї короткі, без лаку, розшаровані.
— В Україні люди добріші, співчувають, цікавляться ближніми. А в Москві всі помішані на грошах. Ще мова ваша подобається. У Харкові всі зі мною розмовляють російською, але я розумію українську. Коли нею говорять, ніби співають.
Підіймається з дивана, йде до свого номера.
— Варя мені сниться. Якось бачу, як годую її груддю, а вона відвертається, випльовує, і я не можу її нагодувати. Ранком приходжу в лікарню, а лікар каже: донька вередує. Зонд, через який її годують, вийняла і викинула. Два дні тому наснилося, ніби донька біжить, а в мене такий страх за неї, аж серце стискається. Вона розвертається і каже: мамо, ти чого? Не переживай, усе зі мною буде нормально.
5 
1
Коментарі