— Познайомили нас друзі ще 2010 року. Кохання не спалахнуло одразу. Просто обмінялися телефонами. Майже не спілкувалися, — каже боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади 23-річний Анатолій Устимюк із села Раків Ліс Камінь-Каширського району на Волині.

Він побрався зі студенткою 20-річною Катериною Фіц із села Нуйно.

— Іскра пробігла аж через два роки, коли Катя зателефонувала привітати мене із днем народження. Після того було перше побачення. Напросився до неї на каву, — говорить Анатолій. — Катя чекала, доки служив у армії. 8 березня 2014 року поїхав на схід. Одразу потрапив у пекло під Слов'янськом. Кохана місця собі не знаходила. Зідзвонюватися щодня не було можливості, тому раділи навіть слову, почутому одне від одного. За два тижні отримав у бою поранення — осколок влучив у ліве стегно. Був у шпиталях — Ізюм, Харків, Київ. Мав купу операцій, та рятувати ногу потрібно було за кордоном. На лікування до Парижа відправили волонтери. Кохана завжди була поряд. Без її підтримки не справився б.

Освідчився 29 травня торік. Подарував обручку й білі троянди.

— Того ж дня розписалися в селі Нуйно. Пишно святкувати тоді не було можливості. Я мав продовжу­вати реабілітацію. А в Каті були справи у Польщі. Для весілля в райцентрі орендували бенкетну залу. Запросили всіх родичів і друзів. 250 гостей гуляли три дні поспіль.

Житиме подружжя у Камені-Каширському.

— Ревную Толика дуже, бо чоловік він завидний, — розповідає Катерина. — Буває, що сваримося через дрібниці, без причини можу надутися. Але й на примирення іду перша. Прийду, тихенько притулюся, і вже у нас все добре. Подобається готувати щось разом. Толик любить деруни, пельмені, картопельку жарену. Стараюся йому догодити.

Анатолій хоче закінчити реабілітацію і влаштуватися на роботу. Він муляр-штукатур. Катерина навчається на другому курсі філологічного факультету Переяслав-Хмельницького педагогічного університету.

×