16-річна Ірина Лук'янова із села Голубівка Барського району на Вінниччині завагітніла четвірнею. У липні, за тиждень до свого 17-річчя, народила двох доньок. Ще два плоди завмерли.
Дітей назвали Богдана і Єлизавета. Народилися 6-місячними. У вересні у них виявилися вади зору. Єлизавету прооперували у столичній лікарні Охмадит, лікарі сподіваються, що вона зможе бачити. Богдані необхідні чотири складніші операції, по дві на кожному оці. Коштів у батьків немає.
— Врачі кажуть, якщо не зробити операції, вона не зможе бачити, — Ірина з матір'ю 39-річною Тетяною Михайлівною виносять закутаних дітей з офтальмологічного відділення Охмадиту. — Я із березня по лікарнях живу. Лікарі настояли, аби роди пройшли раніше. Ліза з Богданою народилися по 940 і 980 грам, а завмерлі плоди були 650 грам і кілограм. Мені їх не показували, бо там нічого людського не було, ні ручок, ні ніжок. Але ті плоди були більші за моїх донечок, займали багато місця і не давали їм рости.
Ірина віддає доньок матері, сідає на лавку біля лікарні. Діти — маленькі, голівки в обох трохи більші як кулачок.
— Я дуже хотіла дітей. Імена придумала. Якщо хлопчик, то Максимка, а для дівчинки аж три імені мала — Єлизавета, Богдана чи Олександра. Казали робити кесарів розтин, але в мене за півгодини вони нормально вийшли. Мені їх тільки показали і в реанімацію відвезли, бо легені не відкрилися. Наступні два місяці я їх тільки через стікло бачила. Молоко зціджувала, а вони з пляшечки його пили.
На правій руці Ірини — широка золота обручка.
— Весілля нам із Віталіком батьки зробили, як тільки дізналися, що я в положенні. Гостей позвали 19 лютого. Свадьба була як положено — із застіллям, білим платтям, у мене ще живота не видно було. Але в загсі документи не прийняли, бо мені 17 років не виповнилося. Тому розпишемося цієї осені. Віталік переїхав до моїх батьків у приймаки. Працює в автодорожному управлінні в Києві, раз на два-три тижні бачимося.
Ірина складає худі руки. Під очима темні кола. Щоночі тричі прокидається годувати доньок.
Вона залишила навчання у барському автодорожньому технікумі. Відновити навчання планує не раніше, ніж за три-чотири роки. Колишні однокурсниці провідували лише перші кілька тижнів.
— З Віталіком познайомилася в селі. Він до тітки приїжджав на літо. Я йому сподобалася. І він одразу запропонував зустрічатися. Тоді гарна була, повніша, щічки рум'яні, очі блищали. Вмовляв він мене, як всі хлопці дівчат умовляють. Боялася, але любила його. Тому через три місяці зустрічань погодилася. З тих пір часто цим займалися. Найчастіше в мене вдома, доки батьків не було. Нас ні разу не застукали.
Ірина прислухається, чи не плачуть доньки.
— Віталік завжди презервативи купляв, казав, що так можна не боятися. Не знаю, як це у нас получилося, навіть дня точного не скажу. Це десь перед Новим роком було. Потім я раздражительною стала. Мама ще пошуткувала, що сердюся, як вагітна. Коли місячні затрималися, поїхала в райцентр за тестами на вагітність. У сільській аптеці купляти боялася, бо все село знатиме. Вдома зробила тест, і там дві полосочки проявилося. Показала Віталіку. Тримаю тест і плачу навзрид. Він заспокоювати почав, сказав, що не покине. Я боялася батькам сказати. Тиждень так ходила. По секрету двоюрідній сестрі розповіла. А вона все своїй мамі, а та — моїй.
Тетяна Михайлівна плаче.
— Сестра мені подзвонила і розказала все. Я до Іри, а вона в сльози. Так ми з нею обійнявшись годину сиділи і плакали разом. Я тільки переживала, чого вона мені раніше про це не сказала. Це ж скільки вона хвилювалася, нервувала. Я з чоловіком її ніколи не била. Тільки на словах накричати могли, коли вона з дискотеки пізно прийде. Питаю її, ви ж у різних кімнатах спали, вам що, аїсти дітей принесли?
Ірина сідає на заднє сидіння автомобіля. Говорить, час годувати. Годує одразу двох обома грудьми.
2 
1
Коментарі