понеділок, 24 березня 2008 14:27

102-річна Ганна Калашник не їсть магазинних харчів

Автор: фото: Микола КАРНАРУК
  102-річній Ганні Калашник із Худяків Черкаського району на Черкащині невістка Ганна кричить на вухо, що будуть фотографувати. Останні два роки довгожителька недочуває. На здоров’я ніколи не скаржилася
102-річній Ганні Калашник із Худяків Черкаського району на Черкащині невістка Ганна кричить на вухо, що будуть фотографувати. Останні два роки довгожителька недочуває. На здоров’я ніколи не скаржилася

У Худяках на Черкащині живе 102-річна Ганна Калашник. Вона була свідком революції, колективізації, Голодомору, війни. Ганна Трохимівна досі пере, варить макарони, читає без окулярів, має добру пам"ять. Ніколи не лежала в лікарні.

Мешкає жінка із сином 73-річним Іваном та невісткою Ганною, 69 років. Іван Романович порається в гаражі. Його мати й дружина дивляться по телевізору фільм про Мухтара.

Невістка Ганна тримається за ходунки (пристрій, за допомогою якого пересуваються після травм. — "ГПУ"). Каже, що півроку тому впала, їй вставили штучний суглоб. Звертаючись до свекрухи, кричить їй на вухо.

— Слуховий апарат не хоче, — розповідає син. — У мене є поганенький. Говорить, що гуде. Там треба вміть підкрутить, включить. Очі в неї — слава Богу. Он на календарі листочки читає.

У родині Ганни Дрюк було 14 дітей, половина — хлопці. Ганна Трохимівна — десята. Четверо померли малими, решта дожили до 90 років.

Іван каже, що 30-річною мати вийшла заміж за односельця Романа. 1943-го його забрали на війну, навіть не переодягали у військову форму. Згодом прийшов лист, що Роман Калашник зник безвісти.

— Ми побували біля багатьох пам"ятників. Але там із десяток-два є фамілії, остальні неізвєсні, — втирає сльози син. — Мати чекала на батька. Чоловікам, які хотіли з нею зійтися, відмовляла.

— У 1947-му було тугенько. Нада було позику платить. Мати в 12 ночі вставала та йшла на базар у Черкаси. 25 кілометрів босими ногами в одну сторону, щоб продать щось із городу чи яйця.

Раніше родина Калашників жила в селі Талдики.

— Там на низу, де море січас оце, — чоловік показує в сторону Дніпра. Пояснює, що в 1950-ті село затопило. Людей переселили до Худяків.

— Робив шофером, перевозив людей увечері й вночі — бо вдень на роботі. Тут було поле: ні води, ні світла, ні дерев. Тягли номерки, хто де буде. Будувалися потім чотири роки. Було таке, що й не лягали вночі. На старе місце плавали лодками. Дивилися, де чий фундамент ще не затопило, чи дерево видно. Плакали...

Розказує, що мати в колгоспі тяжко працювала.

— Якось замочили глибокої осені коноплі в Дніпрі. А на ранок скувало льодом. Бригадір загадує: "Йдіть коноплі витягувать". Туди п"ять кілометрів. Розбили дрючками лід і тягнуть, всі у воді по груди. Бутиль гасу на березі стоїть. Натерлися і п"ять кілометрів додому бігом. Ніхто й не заслаб.

Дід служив у гусарських полках у Черкасах

Ганну Трохимівну в селі називають Царицею.

— Це в нас од мого роду, — сміється Іван Романович й поглядає на матір. — Я розпитував бабу Параску (по материній лінії. — "ГПУ"). Вона казала, що дід був гарним, здоровим чоловіком. Служив у гусарських полках у Черкасах. На вихідні в тому одязі на конях приїжджав додому. Як ворота баба не вспіла відкрить, він сам не вставав із коня. Розганявся і через них перескакував. О, кажуть, приїхав цар. І тепер говорять: Царьок чи Цариця.

Син згадує, як після війни матір зачинили в сільраді.

— Зайом (виплата за облігації. — "ГПУ") був добровольний, але принудітєльний. Прийшли актівісти, шоб мати підписала позику. Грошей немає, а підпиши, що відробиш. А мати ж бачила, шо не відробить. Її зачинили в сільраді, доки не підпише. Потім ті облігації пропали.

— Мати така, шо ніколи не жалілася, — додає невістка. — У 80 год розрізала долоню, то в районній лікарні в Червоній Слободі на скоби брали. Медсестра каже: "Ох і баба. Ізшиваємо без укола, а вона і не застогнала".

— Отак можна прожить 73 годи, а мені 103-й, — раптом каже старожилка. — Ні син на мене ніколи не крикнув, ні я. Хіба трошки розсердюсь ненадовго.

Невістка розповідає, що свекруха не їсть магазинної сметани, майонезу, масла. А печиво та цукерки завжди лежать на столі.

— Якось сидять, шось щитають на пальцях. Питаю, що ви робите. Каже, пощитала, що на цім кварталі 12 вдів живе.

Для фотографії Ганна Калашник хутенько стає поруч із сином.

— Я до Івана, — говорить невістці.

— Канєшно, ви до Івана. А мене всігда ззаду, — жартує Ганна Макарівна, переступаючи з ходунками. — Ех, якби мені так ходить, як баба.

1905, 10 серпня — Ганна Дрюк народилася в сім"ї Параски і Трохима в с. Талдики Черкаського р-ну Київської обл.
1917 — закінчила два класи сільської церковно-приходської школи
1935 — вийшла заміж за односельця Романа Калашника;
7 листопада — на світ з"явився син Іван
1943 — прийшла звістка з фронту, що чоловік зник безвісти
1956–1960 — переселення й будівництво хати в селі Худяки; вийшла на пенсію
1963, 3 лютого — син Іван одружився із Ганною Сердитою
1964 — Ганна Калашник отримала перелом правої руки
2005, 10 серпня — відсвяткувала 100-річчя

Зараз ви читаєте новину «102-річна Ганна Калашник не їсть магазинних харчів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути