Сім прикрас зі скла майстрині Катерини Прийдан
Катерина Прийдан працює з розплавленим склом.
– Скляний прут розжарюю в полум'ї пальника й намотую на спицю з нержавійки – виходить намистинка, – розповідає. – Кінець спиці треба перед тим змастити спеціальною калійною глиною – аби потім намистину можна було зняти, інакше вона пристане до металу. Спочатку в усіх майстрів скляні намистини тріскаються. Але в якийсь момент це саме собою припиняється: руки запам'ятовують рухи. Не задумуючись усе робиш швидше й точніше. Спочатку ж пальці трусяться, боїшся торкнутися розпеченої намистини. І виходить, що доки ти візерунок наносиш – частина намистини поза вогнем пальника теліпається. Потім, коли її в полум'я повертаєш, вона тріскає від перепаду температур. Зараз у мене в голові є дзвіночок – знаю, коли її треба назад втягнути. Намистину роблю максимум годину. Якщо витрачати більше часу – скло псується, темніє.
Різнокольорові скляні прути Катерина купує в інтернеті. Використовує італійське скло, рідше – львівське.
– З ним складно працювати, бо не дуже чисте, трапляються камінці, пісок. Воно трохи недоварене, через це іноді "стріляє". Але люблю його за неоднорідний колір.
1. Перстень – "писанку" купив співак Олег Скрипка позаторік на фестивалі "Країна Мрій". Я показувала учениці, як робити намистини. Скрипці сподобався процес розплавляння скла, і захотів щось таке й собі. Писанковий візерунок робила так званою струною. Спочатку з розігрітих товстих скляних прутів витягую тонкі струни. Далі, розплавляючи їх, викладаю ними візерунки. Чотири роки роблю етноколекцію – персні, сережки, кулони. Відтворюю дерево життя з писанок різних регіонів – у кожному вони свої.
2. Брошки "Сова" – особливі: можу повторити кожну свою роботу, але не їх. Усі виходять різні. Беру те саме скло, роблю все однаково – а результат щоразу інший. Кожна "сова" зі своїм характером. Мають різні очі. В одної погляд веселий, у другої – замріяний, третя налякана, ще одна – просто щаслива. Залежить від того, як плавилося скло. Іноді тримаю намистину у вогні довше, крапає більше скла – очі виходять більші. Якщо матеріалу беру менше – у "сови" інший характер.
Купують такі брошки жінки під 40.
3. Порожнисті намистини декому нагадують лампочки. Або ж люди сміються: "Як це – на себе ялинкову прикрасу одягнути?" А для мене гра світла крізь порожню намистину – це найгарніше. Їх складно виготовляти, бо потребують швидких і точних рухів. Накручую тонку смужку скла – виходить ніби спідничка. Тоді її закриваю й заплавляю. Всередині запечатується повітря. Нагріте, воно тисне на скло й так вирівнює та скругляє кульку.
4. "Ягоди" – такі сережки й підвіски не робить ніхто, крім мене. Не використовують скло із вплавленою міддю, не збирають це разом і не кріплять потім клеєм. Це – технологічно неправильно, але працює.
Син однієї моєї клієнтки, коли побачив у неї на шиї мій скляний аґрус, запитав: "Мамо, а що буде з кулоном, коли ягоди засохнуть?" То для мене була найбільша похвала.
5. "Гніздо з бірюзовими яйцями" – є сережки з ними і перстень. Такі яскраво-блакитні яєчка несе сіренька непоказна пташка – дрозд. Спочатку зі скла роблю яйця. Наклеюю їх на основу і довкола, наче паркан, будую гніздо з тоненьких скляних прутиків.
Знайома реставраторка придумала, щоб у гніздечко на другій сережці покласти одне крапчасте яйце – зозулине. Їй 45, не знімаючи носить на роботу його близько року. Мої покупці переважно старші за мене. Ровесниць мало, а молодших – кілька.
6. "Пряничний будиночок" – перстеник – робити складно. Через його форму: стіни квадратні, дах двосхилий. Вони мають бути рівні, а розплавлене скло округлюється, бо стікає, як густий мед. Зробила два такі персні – "будиночки". Коштують 220 гривень.
7. З рожевими поросятами маю сережки і кулон. Почалося все із листа з Уфи, з Башкирії: "Зробіть поросят у вуха", – попросила замовниця. Це мама такі сережки захотіла подарувати доньці. Рожеве скло утворюється завдяки окису золота, тому дуже капризне. Золото – легкоплавкий метал, його окис у вогні швидко вигоряє. Тому вироби з рожевого скла легко перегріти, і прикраса замість гладенької стане матова.
















Коментарі