Було соромно плигати, задирати ноги. Спідньої білизни не мали - етнологиня про Івана Купала в давнину

7 липня в Україні відзначають Івана Купала. Цього дня традиційно влаштовують гуляння. Про історію та традиції свята Gazeta.ua розповіла етнологиня Олена Щербань.

"Зараз це просто гулянка. Збираються люди, готують шашлик. Хоча 10 років тому працівниці клубів почали згадувати про етнографію, що святкувати потрібно з елементами традицій, обрядів та звичаїв. Почали згадувати вогнища, плигати через нього. Розпалювали біля річки чи десь у музеях. Починали стрибати заміжні, жінки у сорочках без спідниць, а це абсолютно не припустимо", - каже дослідниця.

У другій половині XIX ст. українські етнографи почали збирати відомості про обряди. Микола Сумцов, Федір Вовк, Павло Чубинський писали, що це свято молоді. Дівчата шукали долю, причаровували хлопців. Святкування Івана Купала припадало на початок жнив. Тоді ще не працювали в полі й люди мали трохи вільного часу.

"Свято Івана Купала має язичницькі корені. Відзначали як свято кохання води та вогню, одруження Купала і Марени. Купала - це вогонь, Сонце. А Марена - вода. Її зображали у вигляді жіночої антропоморфної фігури з соломи. Якщо піднімати етнографічні матеріали, ми побачимо, що дівчата водили хороводи у сорочках біля води. Бути в сорочці з розпущеним волоссям дозволялося лише в дівочій компані. Було соромно так плигати, задирати ноги. Спідньої білизни тоді не було. Дівчата співали, закликали долю.

Готували на Івана Купала вареники. Начиняли їх вишнями, бо вони якраз вродили. Та сиром, бо не було посту. Намагалися класти парну кількість ягід, щоб пару собі знайти. Смажили пряженю - це така яєшня. Клали в неї парну кількість яєць. Дівчата вбиралися в зелень, робили собі вінки на голову, прикрашали себе квітами. Тоді якраз було буйнотрав'я. Вони хотіли, щоб це все бачили хлопці. І парубки приходили на гуляння", - пояснює Олена Щербань.

Молоді чоловіки розкладали на святкуванні багаття. Лякали жінок, вискакували з води, з кущів, Спускали з гори вогняне колесо. Воно символізувало Сонце. В усьому річному циклі присутній цей символ.

"Відбувалися залицяння, спільні танці. Дівчата намагалися ворожити - пускали віночок на воду і питали, в яку сторону йти. Зараз просто копіюють таку традицію. Хочуть пускати вінки, а плести їх не вміють. І на авансцену виходять різні майстрині з травоплетіння. І з розумним виглядом починають розповідати, яка це магія - плести вінок чи ляльку з трави. Це не магія, кожна дівчина вміла плести собі іграшки. Люди зараз багато чого не розуміють. Заміжній жінці не потрібно вдягати вінка, бо вона вже не дівка. На святі їй можна бути, але в хустці чи в очіпку, у платті", - веде далі.

Могли обирати хлопця, якого оголошували Іваном Купалом. Або робили з сіна Купала. З соломи майстрували йому дівчину та одружували їх.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Погода неабияк здивує українців на Івана Купала

"Фольклористи писали про перескакування через вогнище, як символ очищення. Не думаю, що наші предки так вважали. Вони до свята і так були чистими. У сьогоденних святкуваннях стрибки через вогнища ніяк не пояснюють. Вважалося, що якщо хлопець запросив дівчину перестрибнути через вогнище, то таким чином показав, що вона йому подобається. Зараз комунікація між молодими чоловіком та жінкою проста. Можна написати в соцмережах. А з етнографічних джерел другої половини XIX століття видно, що дівчині негоже навіть на святі втрачати голову. Матері попереджали, що це чарівна ніч і потрібно бути добропорядною. Переплигували для того, щоб показати симпатії. Після цього вони бралися за руки, здружувалися. Свято Івана Купала давало можливість познайомитися, побачитися, доторкнутися один до одного", - говорить етнологиня.

Вживати алкоголь на святкуванні було не прийнято. Чоловіки не пили, щоб не виглядати п'яницями при жінках, до яких залицялися. Залицяння були регламентовані спільнотою, за ними слідкували старші люди.

×