Ексклюзиви
Вівторок, 21 березня 2017 14:59

Жінка поскаржилася, що наш вояк украв у неї ковбасу. Його розстріляли на місці

Леонід Муха із 17 років воював за СС "Галичина"

Батьки жили у Варшаві. Віддали мене в Дрогобич в українську школу. А там мамині сестри вже повиходили заміж за поляків або росіян. У червні 1938 року повернувся на канікули. За столом – уся родина. Один я говорив українською. З мене сміялися, тітка кипіла від злості: "Леня, как будет по-украински "роверист поехал на маляжа?" Кажу: "роверист поїхав до маляра". А вона: "Нет. Будет: самопер попер до мордописа". Всі реготали.

1939-го прийшли совєти і за кілька місяців мене, 14-річного, викликали в НКВД. Бо батько – емігрант. Помістили у Стрийський дитбудинок. Потім вчився у фельдшерсько-акушерському училищі. Медицина була на другому плані. Головне питання на іспиті з біології було: "Що сказав Ленін про білок?"

Бачив, як на Стрий падали бомби. Ходив по місту. Зайшов у тюрму. Бігали люди, шукали закатованих родичів. Одне приміщення було залите кров'ю. Із вигрібної ями витягли 32 тіла, з них чотири – жінки. Це були останні жертви совєтів, яких не встигли вивезти.

  17-річний Леонід Муха перед вступом у дивізію ”Галичина”,  Франкфурт-на-Майні, літо 1942 року
17-річний Леонід Муха перед вступом у дивізію ”Галичина”, Франкфурт-на-Майні, літо 1942 року

Вернувся до батька у Варшаву. Мене відправили вчитися на бляхаря. Дали крило літака – свердлив отвори, робив заклепки. Обіцяли роботу в аеропорту. Але посадили у вагон і вивезли в Німеччину.

Працював на військовому заводі у Франкфурті-на-Майні. Оплата погодинна. 25-го числа – аванс, 10-го – зар­плата. Уніформу забезпечували, рукавиці – завжди є. Здай старі – отримаєш нові.

Заробляв 80 марок. За 7 марок отримував продуктові талони на тиждень. Додаткові талони давали за те, що неповнолітній і працював у сфері транспорту. Ходив у кафе, театри. Відвідував оперний за 1,5 марки. Цей період запам'ятався як найщасливіший у житті.

Бригадир-німець запропонував купити в нього синовий одяг. Мовляв, той повернеться з війни, вже не влізе. Привіз два костюми, галстук, капелюх, сім сорочок, два пальта, дві пари взуття. Все – в чудовому стані. Попросив 20 марок, щоб не образити мене подачкою.

Відпрацював рік і в липні 1943-го приїхав на двотижневу відпустку у Варшаву. По місту німці виловлюють жидів, які ховаються серед поляків. Якось їду трамваєм. Зайшли жандарми, наказали шести чоловікам вийти на вулицю і лягти лицем униз, потім – повернутися й розщепити штани.

Людей розстрілювали десятками. На вулиці оголошують прізвища до страти, перехожі плачуть. Поляки вбивають німців, а ті за одного свого вішають десятьох.

Почув, що в Українському комітеті на вулиці Коперника комісія записує добровольців у дивізію "Галичина". Мені було 17. Пішов. А міг повернутися на завод і працювати до кінця війни.

У таборі Гайделягер був вишкіл. Швидко їмо, бігом одягаємося. Цілий день у лісах окопуємося, повзаємо, ховаємося. У грудні – присяга на вірність фюреру. Кістяк дивізії становили колишні старшини УНР, УСС, УГА. Українці були командирами сотень, батальйонів. Вищі посади займали німці.

  Леонід МУХА, 90 років, воював у німецькій дивізії ”Галичина”. Народився 23 травня 1926-го у Варшаві. Батько Юхим був старшиною армії Української Народної Республіки, працював учителем на Холмщині у селі Сосновиця – Польща. Мати Валентина працювала на шоколадній фабриці, торгувала у магазинах. Рік навчався у ­фельдшерсько- акушерському училищі у Стрию. З початком Другої світової війни подався в ремісничу школу у Варшаві. 1942-го остарбайтером забрали у Франк­фурт-на-Майні, працював на заводі. Через рік приїхав до матері у відпустку. У Варшаві зайшов в Український допомоговий комітет. Там набирали в українську дивізію німецької армії ”Галичина”. Записався. Дивізія називалася 14 Division Grenadiere der Waffen-SS ”Galizien” – 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС ”Галичина”. Пройшов два вишколи. Був кулеметником. Потрапив у полон до американців. Ті віддали радянській владі, яка засудила до 25 років каторги. Дружина Наталія померла 2006-го. Син 58-річний Ярослав – інженер, ліквідатор аварії на ЧАЕС. Донька 56-річна Ірина – лікар, живе у США. Має четверо внуків і стільки ж правнуків
Леонід МУХА, 90 років, воював у німецькій дивізії ”Галичина”. Народився 23 травня 1926-го у Варшаві. Батько Юхим був старшиною армії Української Народної Республіки, працював учителем на Холмщині у селі Сосновиця – Польща. Мати Валентина працювала на шоколадній фабриці, торгувала у магазинах. Рік навчався у ­фельдшерсько- акушерському училищі у Стрию. З початком Другої світової війни подався в ремісничу школу у Варшаві. 1942-го остарбайтером забрали у Франк­фурт-на-Майні, працював на заводі. Через рік приїхав до матері у відпустку. У Варшаві зайшов в Український допомоговий комітет. Там набирали в українську дивізію німецької армії ”Галичина”. Записався. Дивізія називалася 14 Division Grenadiere der Waffen-SS ”Galizien” – 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС ”Галичина”. Пройшов два вишколи. Був кулеметником. Потрапив у полон до американців. Ті віддали радянській владі, яка засудила до 25 років каторги. Дружина Наталія померла 2006-го. Син 58-річний Ярослав – інженер, ліквідатор аварії на ЧАЕС. Донька 56-річна Ірина – лікар, живе у США. Має четверо внуків і стільки ж правнуків

При дивізії створили головну управу. Вона започаткувала часопис "До перемоги". Перший номер вийшов у грудні 1943-го на восьми сторінках. Газету не можна було купити в кіосках, а тільки через уповноважених людей. Біля церкви Святого Юра у Львові в неділю продавали 300–500 примірників. Наклад був п'ять тисяч. Потім "До перемоги" перестала виходити, але з'явилася газета "До бою". У номері за 6 травня 1945 року поміщено статтю "Христос Воскрес – Воскресне Україна". На першій сторінці було написано: "З празником Христового Воскресіння! Найщиріші побажання перемогти над нашим відвічним ворогом та швидкого повороту в самостійну, соборну Українську державу всім українським старшинам, підстаршинам і воякам нашої дивізії".

Під час переговорів із німцями про створення дивізії губернатор Галичини поставив вимогу, щоб духовною опікою українських вояків займалися українські священики. Очолював їх професор богословської академії у Львові Василь Лаба. Священики були в ранзі старшин, служили при штабі.

Кожний вояк отримав два костюми – робочий і вихідний. А також плащ, білизну, шкарпетки, черевики, сорочку з краваткою, пілотку, шолом, флягу, саперну лопату, коц, протигаз, сумку для пайку.

На державні й релігійні свята давали вино, сигарети, шоколад. На перше Різдво нам купили пшеницю, мед, мак. Приїхала давати концерт капела бандуристів. Співала "Гей, нумо, хлопці, до зброї".

У жовтні 1944-го нас направляють у Словаччину (повстало антифашистське підпілля. – Країна). Йдемо на Банську Бистрицю. Ночуємо у селах, господині добре приймають, годують. В одній хаті жила жінка з двома доньками. Чоловіка забрали до армії. Ми взяли сокиру, порубали привезені на зиму дрова. Жінка розплакалася. Каже, їй про нас страхи розказували.

Знайшли в корчах партизана, словенця. Хто розстріляє? Не знайшлося жодного охочого. Віддали німцям.

Йшли селами і співали наших і словацьких пісень. В одній хаті зупинилися. По селі верхмахтівці (інші частини німецьких військ. – Країна) ходять і збирають коней. Ми вийшли за ворота і кажемо, що тут уже забрали. Насправді у стайні лишилися двоє коней. Увечері за це їмо смажену гуску. Не знаю, чи вчинили вірно. Але серед наших було багато сільських хлопців. Вони знали, як то – коня з двору забрати.

Якось одна жінка прийшла у штаб. Поскаржилася, що наш вояк вкрав у неї ковбасу. Його розстріляли на місці. Я копав могилу.

У селі Дольне Альмаш на нас ішли "товаріщі". Бій, усе горить. Чую від другого кулеметника ззаду, що треба відступати. Не буду, кажу, бо нема наказу. Не довго трималися, таки пішли назад. Мене поранили. У село приїхав майор. Сказав посадити мене в його "Опель" і везти в госпіталь. Звідти доставили в лікарню. Потім дали відпустку. Міг поїхати, куди хотів. Відмовився і пішов на фронт.

Воюємо на території Австрії. Займаємо село Траутманс­дорф. Заходимо в хату. На ліжку лежить дівчинка років 12, яку знасилували дев'ять "асвабадітєлєй". З іншої хати вигнали чоловіка і зґвалтували його дружину. Розговорився з жінкою, яка покликала до хати. У кутку лежить купа жіночої білизни. Туди жінок водили і ґвалтували. Ті втікали голі. Кажуть, у совєтських солдат був неписаний закон: першій лінії дозволялося безкарно чинити безчинства.

2 травня наш сотенний повідомляє, що фюрер загинув. Ми не раділи і не плакали: помер Максим – ну і Бог з ним.

Другу присягу приймали у квітні 1945 року під Фельд­бахом у Австрії – на вірність українському народу. Тоді з "Галичини" сформувалася 1-ша дивізія Української національної армії. Її командир – Павло Шандрук. Мій батько воював з ним в УНР.

  Дружина Леоніда Мухи Наталія з їхнім сином Ярославом, 1960 рік. Наталія – теж із родини репресованих. Через зв’язки родичів з ОУН була виселена в Сибір. Там і познайомилася з Леонідом, який жив на поселенні після ГУЛАГу. ”Три рази зустрілися, поцілувалися й поженилися. Та прожили вкупочці все життя, 49 років разом”, – згадує дружину Леонід Муха
Дружина Леоніда Мухи Наталія з їхнім сином Ярославом, 1960 рік. Наталія – теж із родини репресованих. Через зв’язки родичів з ОУН була виселена в Сибір. Там і познайомилася з Леонідом, який жив на поселенні після ГУЛАГу. ”Три рази зустрілися, поцілувалися й поженилися. Та прожили вкупочці все життя, 49 років разом”, – згадує дружину Леонід Муха

На Великдень розписували окопи: "Христос Воскрес, воскресне Україна!"

Поранив руку, мав гарячку. Іду в Червоний Хрест, мене госпіталізують. 8 червня по нас приїхали американські машини. Деякі хлопці перерізали собі горло і вени, щоб не попасти в руки радянським катам. Деякі вискакували з машин на мостах і розбивалися об каміння.

Може, совєти змінилися, думав я і згадував тюрму у Стрию. Перед містом Брук нас передали у радянський шпиталь. "Попалісь, вашу мать", – перші слова радянського офіцера.

Ми розмірковували так: ворог мого ворога – мій друг. На базі "Галичини" у майбутньому мала постати українська армія. Ні Нюрнберзький процес, ні комісія Дешена (канадська державна комісія, яка розслідувала військові злочини. – Країна) не визнала злочинів "Галичини" проти мирного населення. Чому ми маємо виправдовуватися?

Покарання відбував на Колимі. За вісім років звільнився по амністії. У грудні 1955-го повернувся в Сибір на поселення, працював у шахті. У січні 1957-го женився. Дружину Наталію виселили сюди через причетність її сестри до українського підпілля. 1958 року повернулися в рідне місто дружини – Миколаїв Львівської області. Тут закінчив вечірню школу. Пішов працювати на завод.

Зараз ви читаєте новину «Жінка поскаржилася, що наш вояк украв у неї ковбасу. Його розстріляли на місці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 152
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути