П'ять книжок, які переклав Андрій Маслюх
1. Найперша
Ентоні де Мелло, "Молитва жаби"
Автор – індійський єзуїт. Збирав притчі, історії різних народів і часів. Мені доручили другий том його "Молитви жаби". Книжка з тих, які треба читати не цілу одразу, а щодня потроху, притчу за притчею. Можна багатьох речей навчитися і чимало що побачити по-новому.
Переклад 1999 року коштував долар із чимось за сторінку. Зараз – від 3 до 7, як домовишся. Від тексту мало б залежати, але не завжди це враховують. За технічний переклад іноді платять більше, ніж за художній. А мало би бути навпаки, бо з художнім текстом працювати важче і довше. Технічну літературу, очевидно, краще розкуплять – наприклад, студенти.
2. Найцікавіша і найвдаліша
Клайв Стейплз Льюїс, Космічна трилогія: "За межі Мовчазної планети", "Переландра", "Мерзенна сила"
Це – фантастика, але не наукова, а філософська. Льюїс належав до оксфордського літературного гуртка Inklings (з англійської можна перекласти і як "натяк", і як "легка підозра", і – "чорнильні душі". – "Країна"). Його члени пропагували фентезі. Це 1930–1940 роки. Хтось із них був пожартував, що вони стали писати, бо не мали книжок, які їм було б цікаво читати. Серед них був і Джон Рональд Руел Толкін, якого я теж дуже люблю.
Льюїс – апологет християнства, а я можу себе назвати апологетом Льюїса. У світі його книжки видають мільйонними накладами, а в нас мало хто й знає про нього – плутають часом із Льюїсом Керролом. Три томи "Космічної трилогії" дуже різні, пов'язані тільки основною лінією. Перша частина найменша – близько 150 сторінок. Фактично, це пролог до всієї історії. Друга має понад 200 сторінок, а третя – товща за перші дві разом узяті. Видало їх "Свічадо" 2010 року. Досі люблю перечитувати.
3. Найдовша
Ігнатій Лойола, "Конституції Товариства Ісуса"
Це – статут Ордену єзуїтів, тобто Товариства Ісуса. Понад 500 сторінок. Почав перекладати 2004-го, за два роки книжка вийшла друком. На початку 2000-х після довгих років Орден єзуїтів повернувся в Україну. З настоятелем, отцем Давидом Назаром, який у Львові має осідок, тісно співпрацюємо вже років 10. Він добирає книжки, я перекладаю. Подобається, що єзуїти видають ґрунтовну духовну класику.
Є корпус творів, який у культури, що вважає себе європейською, просто мусить бути.
Цей переклад був найскладніший, із погляду термінології. Там купа архаїзмів і доволі цікава стилістика – у 1550-х же писано. Я мав оригінал – латинську версію, як її написав Ігнатій Лойола. Мав також англійський переклад, італійський, польський, німецький. Тобто всіма мовами, в яких трохи петраю. На основі всіх тих версій робив українську. Коли траплялися сумнівні місця, дивився, як інші перекладачі давали з цим раду. Попідловлював розбіжності в різних версіях. На той час російського перекладу ще не було, то кілька примірників відправили до Новосибірська, де молоді єзуїти проходять новіціат – тобто послушництво – першу стадію членства в ордені.
4. Найнудніша
Ґері Чепмен. "П'ять мов любові у підлітків"
Цей американський психолог написав серію книжок "П'ять мов любові" – у дітей, у подружжі… Я перекладав із цієї серії книжку про підлітків. Чомусь вона не пішла мені, але якщо вже почав, то хоч-не-хоч мусив закінчити. Автор писав насамперед для американців, тож і приклади з життя наводив, спираючись на їхню дійсність. Я мусив вивчити правила американського футболу та бейсболу, бо інакше для українського читача було б незрозуміло. Потім видавництво пропонувало ще одну книжку Чепмена, але я відмовився – не моє.
5. Найнезвичніша
Ігнатій Лойола, "Заповіт прочанина"
Це автобіографія Ігнатія Лойоли – засновника Єзуїтського ордену. Він її не писав, а диктував одному зі своїх послідовників, Луїсу Ґонсалвешу да Камарі. Лойола за національністю – баск, народився в Наваррі, да Камара – португалець, а книжку написано іспанською і частково італійською – остання чверть. Тобто, мовами, які для обох рідними не були. Крім того, з Лойоли літератор був кепський. І все одно ця книжка – надзвичайно цінне історичне джерело.
3 
1
Коментарі