Батька Роалда Гоффмана зрадили євреї, а самого його врятували українці
У Золочеві жили 12 тисяч людей. Мама казала, що українців, поляків і євреїв було приблизно порівну. Школи – українські й польські. Єврейські діти вчилися в польських. Були конфлікти між польським і українським населенням – частково тому, що українською навчали тільки в початковій школі, а гімназія була польська.
Радянська окупація з 1939-го до 1941 року була непоганим варіантом для євреїв і складним – для українців, бо радянська влада вбачала в них націоналістів. Українську інтелігенцію переслідували.
Я вижив завдяки українській сім'ї, яка нас прихистила останні 15 місяців війни. Німці вбили мого батька і трьох із чотирьох моїх дідусів і бабусь. Коли Червона армія витіснила німців, мені було 7 років. Я з мамою поїхав до Кракова. А в 11,5 року через Чехословаччину, Австрію, Німеччину потрапили до США. З 1949-го живу в Америці.
Будинок, де народився в Золочеві, на Ягеллонській, 10 (тепер вулиця Степана Бандери. – "Країна") відвідав чотири роки тому. Там мешкають 12 сімей. Побачивши, що стою перед вікном, мене запросили досередини. Родина живе в цьому домі з 1947 року. Їхня маленька квартира – частина великої, де мешкали ми.
З сім'єю, яка нас урятувала наприкінці війни, з 1954-го підтримуємо зв'язок. Усі ці люди живуть навколо Золочева. Я не раз намагався відвідати батьківщину. Вперше 1960-го, коли рік учився в Московському університеті як аспірант за обміном. Але радянська влада не пустила. 1975-го був у Києві на Тижні Литви, однак теж не отримав дозволу. Побував 2006 року. А тоді ще 2009-го.
Розпитував маму, чи давно знали людей, які нас у себе на горищі перетримали, але так і не з'ясував. Мені здається, що ми просто мали спільних знайомих. Нас поселив на горищі учитель Микола Дюк. Він завідував єдиною в маленькому селі Унів школою. Це за 30 кілометрів від Золочева, 6 – від Перемишлян. Він був впливовий, староста міста. Розмовляв німецькою. Тоді багато кому здавалося, що німці виграють війну, тож треба ставитися краще до переслідуваних ними людей. Микола Дюк урятував нас, хоч мав на 20 років молодшу дружину і трьох маленьких дітей: старшого Ігоря – мого віку і ще двох дівчаток. Це був великий ризик. Його німці вбили би зразу, якби дізналися. Ігор Дюк живе в тому селі.
Радянська окупація з 1939-го до 1941 року була непоганим варіантом для євреїв і складним – для українців
Кожен єврей, який вижив, має свого рятівника – людину чи гурт. З іншого боку, партизани УПА були проти німців, головним чином проти Радянського Союзу, і проти євреїв.
Знаю, скільки зробила УПА для українців. В Уневі ми були на цвинтарі, де лежать Микола і Марія Дюки. За 20 кроків від них – спільна могила чотирьох людей, які загинули одного дня 1952 року. Мені розповіли, що ця четвірка була в Українській повстанській армії. Отже, вони сім років після війни ховалися по лісах і воювали із совєтами.
Єврейські партизанські групи діяли, але не так добре організовані, як УПА. Більшість ув'язнених золочівських євреїв не знали, що їх чекає. Але дехто з соціалістів отримав свідчення про те, що відбувається в інших концтаборах. Вирішили готувати повстання. Брат моєї матері був у єврейській групі в лісі. Хотіли проникнути в табір. Допоміг мій батько. Він як інженер мав право туди входити. Завдяки йому в середині 1943 року зброя потрапила до партизанів. Але хтось сказав про це німцям. Заколотників, мого батька також, арештували і 30 червня розстріляли. Не знаємо, де він похований.
Після проголошення незалежності України хотілося поставити пам'ятник на колишньому єврейському цвинтарі на вулиці Львівській у Золочеві. Але місцева влада не була прихильна до наших старань. З мого погляду, то була помісь колишніх радянських апаратчиків і дітей українських ультранаціоналістів. Обидві групи не замислювались, як на ситуацію, коли не дають людям упорядкувати кладовище, подивляться за межами країни.
Помогла греко-католицька церква. У неї більш інтернаціональні погляди. Я двічі відвідав Український католицький університет у Львові, мав зустріч із ректором Борисом Ґудзяком. Посприяв і кардинал Любомир Гузар. Ми поставили три пам'ятники – на цвинтарі, в Золочівському замку і в сусідніх Єлиховичах, де 1943 року ліквідували дві тисячі євреїв.
Нобелівська премія не буває сюрпризом. Про кожен вдалий дослід зразу знає світ. Мій шлях у науці був прямий – від школи до докторського ступеня і далі. Нобелівським лауреатом став у 44 роки. Працюю на межі фізики й хімії. Моя робота – теоретична, але її цінують, бо маю добрі зв'язки з експериментаторами і знаю, що їх цікавить.
Я досліджував і відкрив нові методи розрахунків. Регулярності дають змогу дізнатись, які хімічні реакції відбуваються з маленькими частинами енергії, приміром, за незначного нагрівання. Передбачення цього не має безпосереднього прикладного значення, але допомагає розвивати нові реакції, наприклад, практикам у фармакології.
Місцева влада була помісь колишніх радянських апаратчиків і дітей українських ультранаціоналістів
Часто запитують, кому буде чергова премія. Я називаю 20 імен. Випадкових немає. Спільнота хіміків була б задоволена будь-ким.
Для цієї премії лобі не треба, потрібні досягнення. Вони прозорі – їх публікують, цитують. Це перевага науки: завдяки комунікаціям видно, хто робить добру роботу. Тут менше політики, ніж в інших світових конкурсах.
В Україні багато талантів. Однак усі, хто був там, розуміють, чому стільки українців працюють у Європі. Треба змиритися з цим і допомагати їм. Тоді частина напевне повернеться. Але для цього потрібно підняти економіку.
Лауреати Нобелівської премії-вихідці з теперішніх українських земель
КОЛИ | ХТО | ГАЛУЗЬ | ЗА ЩО| МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ:
1908 | Ілля Мечніков |фізіологія та медицина | за дослідження й опис імунітету людини | село Іванівка Харківської губернії
1952 | Зельман Абрахам Ваксман | фізіологія та медицина | за відкриття стрептоміцину – першого дієвого антибіотика для лікування сухот | cело Нова Прилука Липовецького повіту Київської губернії, тепер Вінниччина
1966 | Шмуель Йосиф Галеві Аґнон (справжнє прізвище Чачкес) | література | за прозу про життя єврейського народу, на основі романів "Весільний балдахін" і "Нічний гість" | місто Бучач Тернопільської області
1971 | Саймон Кузнець | економіка| за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до глибшого розуміння економічної й соціальної структур і процесу розвитку | Харків
1981 | Роалд Гофман | хімія | за розробку теорії перебігу хімічних реакцій, що розширює можливості для планування хімічних експериментів | місто Золочів Тернопільського воєводства, тепер Львівщина
1992 | Жорж Шарпак | фізика | за розвиток нових детекторів елементарних частинок і винахід "камери Шарпака" | село Дубровиця Брестсько-Литовського воєводства, тепер Рівненщина
Більше за українців тільки поляків, голландців і французів
Щонайменше 15 українців номінували на отримання Нобелівської премії. Серед них – письменники Іван Франко, Іван Багряний, Василь Стус, політики Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Мустафа Джемілєв.
Микола Дюк із дружиною Марією 2007 року вписані до єврейської Книги праведників світу. Нагороджені медаллю №11 169. З України в переліку зараз 2441 особа, зокрема – член проводу ОУН Федір Вовк, греко-католицький священик Омелян Ковч. Були кілька спроб удостоїти цього звання архієпископа УГКЦ Андрея Шептицького. За його розпорядженням, по монастирях переховували сотні євреїв, а Шептицький особисто звертався до рейхсфюрера Генріха Гіммлера з протестом щодо нищення людей. Однак організація "Яд Вашем" послалася на те, що архієпископ підтримував українську дивізію СС "Галичина", і відмовила.
Загалом у Книзі праведних майже 25 тис. людей із 47 країн. Більше за українців тільки поляків, голландців і французів. Занесених до списку розподіляють не за національністю, а по країнах, у яких вони жили, тому багато українців – у переліку праведників Польщі, яка тоді володіла Галичиною. Книгу весь час поповнюють. Звання праведника присвоюють під егідою верховного суду Ізраїлю.
Дедалі частіше говорять про доцільність занесення до цього списку головнокомандувача УПА Романа Шухевича. "1942–1943 року його дружина Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ. Генерал Шухевич зробив їй фальшивий паспорт на ім'я Ірини Рижко. Коли гестапо заарештувало Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів на Львівщині. Там вона пережила нацистську окупацію, війну. Позаторік Ірина Рижко померла в Києві. Там живе її син Володимир", – розповів на 26-й конференції з української проблематики в Іллінойському університеті в США у червні 2009-го поет і перекладач Мойсей Фішбейн.
17 
1
Коментарі