Ексклюзиви
Вівторок, 20 липня 2021 10:05

У Москві намагалася вижити. Коли повернулася, казали: "Ти стервом стала"

Декретна відпустка у Швейцарії триває три місяці

– Я на тиждень прилетіла в Бровари до батьків, щоб потрапити на Книжковий арсенал. Хоч і живу за кордоном, у політичному і громадянському плані мій дім – Україна, – каже письменниця 37-річна Ірина Жураковська.

Як ви опинилися за кордоном?

– Уперше за кордон поїхала студенткою, коли виграла грант на річне навчання в Лозанні. Там не було визначеного розкладу чи куратора, сама мала обирати предмети. Усвідомила, що доти завжди хтось робив вибір за мене. Ця свобода була неочікуваною і спочатку лякала. А зараз важко уявити, як 20 років жила по-іншому. Син ходить у садок. Вихователі пропонують заняття, а діти вибирають: піти на прогулянку, будувати з конструктора чи гратися в танцювальній кімнаті. Це робить їх відповідальними і самостійними.

Варіантів правильного може бути багато

Я усвідомила, що багато речей, які ми звикли вважати аксіомою, такими не є. Замість переконаності "я знаю, як правильно" приходить розуміння, що варіантів правильного може бути багато. Починаючи від побутових речей і закінчуючи стосунками між людьми.

Ви згадали про стосунки. Розкажіть, як створилася ваша міжнародна родина?

– Із Максиміліаном познайомилися на шотландських танцях. Він запитав про Крим і війну на Донбасі. Я розказала йому все, що думаю, – і про українську культуру, і про економіку, і про перспективи розвитку. Ця розмова змусила його уважніше придивитися до України і до мене. Ми почали зустрічатися. Я жила в Парижі, він – у Лондоні. Їздили одне до одного. Макс хотів родину. А я мала негативний досвід у попередніх стосунках. Довго була сама, і мені було добре. Думала, що немає заради чого від цього відмовлятися. Але вирішила спробувати. Поки що не шкодую.

 

Якою мовою спілкуєтеся?

– Говорю англійською. Він тішить себе думкою, що колись вивчить українську і прочитає мої романи. Син розмовляє зі мною українською, з батьком – англійською, у садку – локальним швейцарським діалектом німецької мови.

Жінці легше реалізуватися за кордоном, ніж в Україні?

– Різниця є. У Швейцарії не відчуваю сексистських речей. Жодного разу не чула коментарів щодо статі чи зовнішності. Зараз я вагітна, скоро йтиму в декрет. В Україні це сприймається як мало не кінець кар'єри. У Швейцарії ставлення таке: ну добре, сходиш у декрет, а потім повернешся – й у нас ще буде багато років співпраці. Тому в жінку там інвестують як у цінного працівника.

Декретна відпустка – три місяці. Потім немовлят віддають у садки. Суспільство не очікує, що молода мати сидітиме вдома й готуватиме борщі. Жінці тут легше займатися особистісним і кар'єрним розвитком.

Ви працювали в багатьох країнах. Де найкомфортніше?

– У мене був хештег на фейсбуці #повертаючисьіздомудодому. Коли їхала в Україну, казала: їду додому. Коли поверталася в Гамбург або Париж, говорила те саме. Це тривожило. Думала, треба визначитися, де ж таки мій дім. А потім зрозуміла, що він там, де люди, яких люблю. Зараз мій дім – Європа.

  Ірина ЖУРАКОВСЬКА 37 років, письменниця Народилася 27 грудня 1983‑го в місті Бровари Київської області. Батько – інженер електрозв’язку, мати – хімкиня і бухгалтерка. Навчалася на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Між бакалавратом і магістратурою брала академвідпустку, бо виграла грант на рік навчання в Лозанському університеті у Швейцарії. Із 2007‑го працювала бренд-менеджеркою у міжнародних компаніях Procter & Gamble, Beiersdorf та Medela в Україні, Росії, Німеччині, Франції та Швейцарії. Авторка двох романів – ”По той бік війни” і ”Твоя М.” У шлюбі. Чоловік Максиміліан – програміст і математик. Виховують сина 3‑річного Тараса. Серед улюблених сучасних авторів – Софія та Юрій Андруховичі, Тамара Горіха Зерня, Олександр Михед. Із класики подобається Ернест Гемінґвей, Джейн Остін, Джон Толкін, Микола Хвильовий та Валер’ян Підмогильний. Хобі – історична реконструкція. Захоплювалася шотландськими танцями. У Києві відкрила школу. Живе в місті Хорґен у Швейцарії
Ірина ЖУРАКОВСЬКА 37 років, письменниця Народилася 27 грудня 1983‑го в місті Бровари Київської області. Батько – інженер електрозв’язку, мати – хімкиня і бухгалтерка. Навчалася на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Між бакалавратом і магістратурою брала академвідпустку, бо виграла грант на рік навчання в Лозанському університеті у Швейцарії. Із 2007‑го працювала бренд-менеджеркою у міжнародних компаніях Procter & Gamble, Beiersdorf та Medela в Україні, Росії, Німеччині, Франції та Швейцарії. Авторка двох романів – ”По той бік війни” і ”Твоя М.” У шлюбі. Чоловік Максиміліан – програміст і математик. Виховують сина 3‑річного Тараса. Серед улюблених сучасних авторів – Софія та Юрій Андруховичі, Тамара Горіха Зерня, Олександр Михед. Із класики подобається Ернест Гемінґвей, Джейн Остін, Джон Толкін, Микола Хвильовий та Валер’ян Підмогильний. Хобі – історична реконструкція. Захоплювалася шотландськими танцями. У Києві відкрила школу. Живе в місті Хорґен у Швейцарії

Єдине місце, де було некомфортно і куди не хочу повертатися, – Москва. Працювала там із 2008-го до 2010 року. Важко було витримати шалений темп міста, високий рівень побутової та корпоративної агресії. Там лайка і негатив – це нормально. Коли повернулася в Київ, мені казали: "Ти таким стервом стала". А я намагалася вижити в Москві й не збожеволіти.

Якщо замінити "жабоїдів" на "бандерівців", отримаєте російську пропаганду

У Києві теж бачу хамство. Якось захотілося білого морозива в шоколаді. Зайшла в магазин, але не могла пригадати назви – "Каштан" чи "Хрещатик". Продавчиня почала кричати. Шокувало, що хтось може підвищувати на мене голос. Але наші революції – це приклад того, що українці можуть інакше.

У вашій першій книзі "По той бік війни", що вийшла 2017 року, йдеться про Першу світову. Чим зацікавила ця тема, тоді як інші письменники намагаються переосмислити війну на Донбасі?

– Зав'язка і сюжет роману мені наснилися ще до початку Майдану – восени 2013 року. Побачила весілля головних героїв і що на ранок чоловік має їхати на війну. Почала думати над сюжетом, яка війна це може бути. Обрала Першу світову і західний фронт – це достатньо далеко від нас, щоб можна було залишатися нейтральними і співпереживати обом сторонам. Це важко було б зробити, пишучи про Другу світову, бо вона для нас емоційно заряджена.

Коли вже почала працювати над романом, почалася війна на Донбасі. Я побачила багато паралелей між теперішніми подіями і тим, що відбувалося 100 років тому. Пропаганда, наприклад. Раніше казали "кайзер", тепер – "хуйло", якщо замінити "жабоїдів" на "бандерівців", отримаєте російську пропаганду. Подібність методів жахає.

Ви створили в Гамбурзі волонтерську організацію для допомоги українцям. Чи діє вона зараз?

– Із 2014 року багато українців за кордоном хотіли допомогти своїй країні. Це консолідувало українські громади. Ми з кількома активістами зареєстрували організацію Feine Ukraine. Із п'яти засновників троє досі цим займається, інші вигоріли. Я теж. На моє місце стали інші. Так буває з будь-яким волонтерством, бо це сфера, що забирає багато ресурсу.

Волонтерство випалює

Моє вигорання сталось у Франції. Коли я не могла впоратися сама, колега змусила піти до лікаря. Там усвідомлюють проблему ментального здоров'я. Налагоджена система лікарняних. В Україні людині з ознаками депресії не дають його навіть на тиждень. Кажуть: "Зберися, ганчірко, іди працюй".

Зараз відпочиваєте частіше?

– Мій відпочинок – це баланс між роботою, дитиною і письменництвом. Наш із чоловіком спосіб відпочинку – гуляти на природі. Живемо близько до гір.

Чим вам цікаві шотландські танці?

– В Україні шотландська культура популярна ідеєю боротьби за свободу. Це нас поєднує.

Шотландські танці – соціальні. Їх неможливо виконувати самому, завжди треба мати кілька людей поруч. Танцюють, щоб збиратися разом. Навіть якщо в шотландських танцях і проводяться конкурси, конкуренти стають друзями і після змагань ідуть разом на вечірку. В Україні в заняттях танцями більше змагальності. В нас традиційно танцями займалася молодь, а в Європі – це хобі для людей від 5 до 95 років.

Чого вам в Україні бракує?

– Дратує рівень побутової агресії. Не вистачає обережності до чужих кордонів, сприйняття жінки як партнера в бізнесі. Коли працювала в Україні, бувало, приходиш до дистриб'ютора презентувати продукт, а на тебе дивляться: ну давай, дівчинко, розважай мене.

"Після робочого дня ми зустрічалися на складі"

– З Іриною Жураковською познайомилися на президентських виборах 2014-го в Гамбурзі, де були членами виборчої комісії, – розповідає 44-річна Флорина МАЛЬЗО, дизайнерка одягу. – Ірина була співзасновницею волонтерської організації. Вела проєкт зі збирання коштів для допомоги літнім людям, які жили в зоні бойових дій на Донбасі. Після робочого дня ми зустрічалися на складі, перебирали й упаковували сотні кілограмів гуманітарної допомоги для відправлення в Україну. Весь гонорар від видання першої книжки Ірина пожертвувала на благодійність. Вона обдарована, має гострий розум.
– У цій жінці вживаються делікатність і відвага, прагматичність і романтизм, ґрунтовність і здатність ризикувати, легкість характеру і глибина, – каже славістка Наталка КОСТЯК, 49 років. – Живучи за межами України, вона зберігає відданість і любов до рідної землі. Ірині вдається бути успішною в кар'єрі і паралельно ширяти просторами письменницьких фантазій. Вона має рідкісний дар писати про складні, болючі події так, щоб після прочитання не лишалося гнітючого враження, а пазли складалися в гармонійну картину.

Зараз ви читаєте новину «У Москві намагалася вижити. Коли повернулася, казали: "Ти стервом стала"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі