10 улюблених фільмів кінокритика Дмитра Десятерика
1. "Прибуття потяга", 1896 – брати Люм'єри. Перший фільм в історії кінематографа. Він є екранним переходом між цивілізаціями XIX-го і XX століть. У цій стрічці поєдналися два найбільші винаходи людського розуму того часу – поїзд і кінокамера. Одна з цих машин виробляла рух, а друга – фіксувала й також створювала, але в просторі мистецтва. Саме ці винаходи повністю змінили історію.
Ми дивимося на поїзд, що прибуває на станцію. Після нього туди приходили ще багато потягів, але цей перший прибуває на екран. І це перша кінокамера, що зняла поїзд. На наших очах знову й знову народжується метафора.
2. "Метрополіс", 1927 – Фріц ЛанҐ. Найвеличніша картина міжвоєнних часів. Візуальна якість "Метрополіса" абсолютно самодостатня. Він і тепер виглядає як свідчення якогось дивного інакшого світу, що досі існує сам по собі й за власними законами.
Вражає продуманість найдрібніших деталей. Ієрархія образів, ідей, простору. Стиль витримано бездоганно.
Якщо, крім "Метрополіса", не залишиться жодних творів мистецтва, цього фільму буде достатньо, щоб сказати про нас усе. Про те, як ми жили, як умирали, як працювали, як боролись одне з одним, а потім доходили згоди.
3. "На останньому подиху", 1959 – Жан-Люк Ґодар.
Вважають, що ця стрічка зафіксувала зміну в думках Європи. А саме: перемогу ідеології "нових лівих", що в 1960-х захопила найрозумніші голови. З'являється інший герой, якого раніше в європейському кіно не знайти. Анархічний, авантюрний, вільний аж до саморуйнації – усе це про персонажа Бельмондо.
Ґодар показує навіть не героя-бунтівника. Той намагається вирватися за межі будь-якої обумовленості – соціальної, побутової, ідеологічної. Останні кадри. Фактично мертвий, з кулею в тілі, герой ще довго біжить і падає на перехресті, звідки міг би рухатися в усі боки. пробіжка – це ривок за межі будь-яких обмежень. Фільм дихає ритмом монтажу. Ґодар інтуїтивно винайшов принципово новий монтаж. Із деталями в інтер'єрах, у жестах, в інтонаціях. "На останньому подиху" досі виробляє нову й нову інформацію.
Якщо, крім "Метрополіса", не залишиться жодних творів мистецтва, цього фільму буде достатньо, щоб сказати про нас усе
4. "Фотозбільшення", 1967 – Мікеланджело Антоніоні. Одне з кращих "кіно про кіно". Стрічка про природу фотографії й кінематографа, візуального мистецтва. В Антоніоні кінематограф набуває значення Бога. І кіно, і фото починають керувати долею героя, визначати його вчинки. "Фотозбільшення" – це вишуканий інтелектуальний ребус, який надзвичайно цікаво щоразу розгадувати. Навіть коли знаєш, чим він закінчиться.
5. "Маргаритки", 1966 – Віра Хітилова. Єдиний вдалий фільм Віри Хітилової. І, як на мене, найкращий з усієї чеської хвилі 1960-х. Коли кажуть про той час як про епоху хіпі, дух боротьби, відчуття свободи, то зазвичай називають інші стрічки. А я переконаний, що саме "Маргаритки" є метафоричним дзеркалом 1960-х. Протягом усього фільму двоє дівчат надзвичайно винахідливо клеять дурня і ставлять на вуха всіх навколо себе. Місцями просто яскраво бешкетують. Фінал трагічний, але сприймається легко. Дівчата розносять на друзки пафосну бенкетну залу з купою вишуканих наїдків і напоїв. А потім влаштовують фантастичний перфоманс, намагаючись скласти уламки докупи. І в цей момент на них падає масивна люстра. Далі – вибухи, військові хроніки, бомбардування в'єтнамських селищ… Показана повна приреченість бунту 1960-х. Але його фінал – такий самий яскравий, яким було все десятиліття.
6. "Зоряні війни. Епізод IV", 1977 – Джордж Лукас. Четверті "Зоряні війни", які, по суті, є першими, – моя напівдитяча любов. Здавалось би, це проста розвага. Наївні спецефекти, вибухи в космосі, що мають звук, бластери, воїни в шоломах, лицарі з променевими мечами – усе це смішно й по-дитячому. Та водночас Лукасу вдалося вловити суть казки. Адже казка – це добро проти зла, красиві богатирі, які в підсумку дають прочухана поганим.
"Епізод IV" цікаво дивитися, чого не скажеш про наступні серії. Бо в першому фільмі історія вже розказана. Далі йшли варіації на тему. Мій улюблений герой – персонаж Гаррісона Форда. Завдяки йому у фільмі є якась холоднокровність. стрічку можна дивитися нескінченну кількість разів. Причому персонаж нетиповий – "добре зло", джентльмен удачі. Він характерний, скоріше, для вестерна, аніж для казки.
7. "Кримінальне чтиво", 1994 – Квентін Тарантіно. "Кримінальне чтиво" я сприймаю як аналог фільму "На останньому подиху" в комерційному кіно. Він змінив весь голлівудський кінематограф. Привніс в'їдливу іронію в розважальний жанр. "Кримінальне чтиво" є розгорнутою цитатою з усього попереднього кінематографа.
Крім дотепності, оригінальних образів, хороших діалогів – у фільмі є метафізична глибина. Один із героїв робить вибір на користь справедливості. І навколо цього можна довго сперечатися.
8. "Забавні ігри", 1997 – Міхаель Ханеке. Це найстрашніше кіно з усіх, що я бачив. Коли дивимося черговий моторошний фільм, ми так чи інакше завжди на боці жертв. У цій стрічці режисер фактично на боці зла. Певно, щоб завдати глядачеві удар бейсбольною битою і вибити з нього звичні уявлення про добро та зло, про милосердя й насильство.
Ми бачимо, що жах породжений не тільки довколишнім світом, а й віртуальною реальністю. Він походить із телебачення, газет. Це ляпас усій європейській культурі, що виросла з насильства.
9. "Ідіоти", 1998 – Ларс фон Трієр. Спершу я хотів назвати "Меланхолію", але саме "Ідіоти" лишаються абсолютним шедевром цього режисера. Це фільм у глибині своїй надзвичайно добрий.
Режисер випробовує людський гуманізм на міцність – у крайніх, нестерпних умовах. Він хоче зрозуміти, наскільки вкорінене в нас добро. А також – чи можуть люди створити проект гуманнішого суспільства. Відповідь песимістична. Але якщо такі питання постають, не все безнадійно.
10. "Незворотність", 2002 – Ґаспар Ное. Надзвичайно жорстокий фільм із Монікою Белуччі в
головній ролі. Як на мене, єдина її справжня роль у кіно.
Події розгортаються у зворотному порядку. Оператор знімає хаотично, рухомою камерою – таким чином Ґаспар Ное створив антисвіт людської цивілізації. У ньому чоловіче й жіноче – дві головні лінії французького кінематографа – набувають екстремальних, моторошних форм і вступають у війну на взаємне знищення. "Час руйнує все" – говорять у фільмі. І ми розуміємо, що він робить із нами.
5 
1
Коментарі