Ексклюзиви
Четвер, 17 лютого 2011 14:30

Суп пробую пальцем - умокаю, і на язик

45-річна Світлана та 49-річний Богдан Цізди мешкають у Львові в гуртожитку для незрячих від Українського товариства сліпих. Виховують 14-річного сина Максима, він - зрячий. Світлана перестала бачити у 2 роки, коли їй закапали завелику дозу очних крапель. Богдан втрачав зір поступово з народження, у нього - дегенерація рогівки, бачить тіні

Світлана:

- Ми познайомилися в інтернаті для незрячих, разом працювали на підприємстві від Товариства сліпих. Складали деталі для кавомолок, чистили корки для одеколонів.

Нема роботи з 1990-х. Але я часом мрію про відпочинок - стільки справ за день треба зробити. Є в хаті мікрохвильовка, блендер, фритюрниця. Усім користуюся, та помаленьку, щоб не обпектися. Руки десь попечені постійно, але в мене швидко заживає. Мию все також не поспішаючи. Пральку купили з перемикачами, а не сенсорну.

Основний помічник - Максим. Ми з ним сирнички жаримо, пляцки (коржі. - "Країна"), на паску торік уже сам пік і перемащував. Із ним ходжу в магазин. Копійки розрізняю, купюри - ні. Та мені все життя добрі люди попадаються. Ще такого не було, щоб хтось обдурив.

Суп пробую пальцем - умокаю, і на язик. Тільки так відчувається правдивий смак. Хліб нарізаю, то пальцем від краю ширину відмірюю. Картоплю чищу так: зрізаю лушпайку по колу, ніби ділю картоплину на дві половини. А потім по смужечці за порядком знімаю з кожного боку.

У мене багато зошитів із рецептами, записую по Брайлю. На "Козацькі забави" ні одна мама з класу не хотіла куліш варити. А я зготувала.

Максимку з дитинства хотіла показати, що я все можу. Навіть у хованки з ним грали в хаті. Книжки по Брайлю і йому читала.

Нас в інтернаті навчили витинати, вишивати, навіть плести вмію. Ходила на курси по бісеру. Зашити можу все - маю голковсилювач, а колір нитки Максим підбере.

Телевізор дивлюся мало, фільми хіба радянські. Бо сучасні з однотонним перекладом.

Свій двір вивчила повністю. Сама виходжу вивішувати білизну.

Коли Максиму було 8 років, їздили втрьох на море в Одесу. Я малого в воді від себе не відпускала.

Якось Богдан у село до мами поїхав, а Максим - у лікарні з ангіною. Мені додому добиратися - нема з ким. То подзвонила колежанці. Вона дочку прислала. Мобільний телефон - це для нас велика поміч. Усі номери людей, які мені потрібні, знаю напам'ять -  16 номерів.

У роддомі принесли годувати раз не мою дитину. Я відчуваю - Максим жвавіший і личко кругліше. Сестра нервується, каже що це - мій. А потім добре подивилася - точно, інший хлопчик.

Знаю, що в Богдана очі сірі, в Максима волосся світле. Казала мені сестра, що він на мене подібний, а я себе пам'ятаю.

Мені відомих людей описують - сестра, або син. Знаю, що Алегрова - дуже гарна жінка зі світлим волоссям і завжди виступає в чорному. Басков - не худий.

У місті нам легше жити. У свекрухи колись підгортала картоплю наощуп, цибульку, як уже більша, полола. Але там важко орієнтуватися.

Богдан:

Коли мене питають, чим моя жінка займається, кажу: телефоністка. У неї мобільний не замовкає. Гарно співає і навчає дитячий ансамбль "Дитячі мрії". У неї то репетиція, то виступ, то конкурс.

Мені в різних містах легко орієнтуватися, коли сонячно. Бачу тінь. А міста переважно однаково побудовані - кварталами.

На "Шувар" по овочі сам їжджу. Поміж рядами ходжу помаленьку. Десь почую, що продається, десь спитаю.

Раз тільки не втрапив. Ходив із малим у поліклініку його кров здавати, то кабінет не знайшов. На другий день Світлана його повела.

Годинника не маємо, будильник у нас говорящий, кожну годину озвучує. Купили прилад, щоб гаряче не переливати в кружці, заплатили 80 гривень. Коли доливаєш до повного - пищить. Але не користуємося.

Можу праску полагодити - знаю, які там контакти. І полиці поробив на кухні. Ще й малому показую, бо хто як не батько навчить. Деколи на підробіток ходжу - на будову, на базар. Один раз вантажним візком комусь у дверці машини заїхав. Той кричить: "Ти шо, сліпий?" Кажу: "Так", - і посвідчення витягаю. Він нічого не відповів.

Усе свого знайомого незрячого згадую. Прийшов до нас і питає, чи наш попугай не кусається. Та, кажу, ні. А він: "А мій буває впече, як паяльником". Питаю: "А ти звідки знаєш, як то паяльником?" "Бо паяв не раз", - говорить. Так що ми живемо як усі.

Зараз ви читаєте новину «Суп пробую пальцем - умокаю, і на язик». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 12
Голосування Яке місце посяде збірна України з футболу у відборі до Кубку світу-2022?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
  • 5) п'яте
Переглянути