"Суглоби викручувало на кожному пальці. Лежати міг тільки на плечах. Ноги закидав на стіну"

Від наркотиків розвивається параноя

Я виріс в інтелігентній сім'ї. Жили в достатку. Стосунки в батьків були прекрасні. Гроші заробляв тато. Скільки пам'ятаю, багато часу проводив на роботі, часто їздив у від­рядження. Маю спогад із дитинства: сиджу навколішки і тримаю батькову футболку – сумую за ним.

Із сестрами ходив в одну школу, грався з ними в Барбі. З Дашею вчилися в одному класі: вона пішла до школи у 7 років, а я – в 6. Завжди мене здавала. Було некомфортно – постійно відчував контроль.

У восьмому класі я став популярним серед дівчат. А важливішим було мати авторитет у хлопців. Весь час тягнувся до якогось гівна. Думав, що крутий – це поганий. Що поважатимуть тільки тоді, коли боятимуться.

Я не вчився. А батьки теж вважали: хлопцеві це не обов'язково. Та в атестаті мав хороші оцінки – тато все порішав із директоркою.

Бився. Любив, коли сестру хтось зачепить, бо тоді й батько "благословляв" дати прочухана.

Тато багато розповідав про бандитів, рекет, бізнесменів 1990-х. Я часто їздив із ним: в офіс, до знайомих. Якось один із них сказав: украли вагон цукру й тепер його "крутимо". Слухав ці розповіді з цікавістю.

Був компанійським. З хлопцями ходили гуляти: брали гітари, дівчат і пакет вина. Коли вступив в університет, познайомився з двома дівчатами, які курили траву. І сам почав.

В університеті компанією приходили у студентське містечко й забирали все у приїжджих. Довели до того, що хлопці взагалі не виходили з гуртожитку. Називали їх "бики", бо вони з сіл приїжджали.

Забив на навчання. Іспитів не склав, але батьки домовилися. Та на наступну сесію я взагалі не прийшов. Коли сказав татові, що не хочу вчитися, відповів: "Не змушуватимемо".

 

ІЗ батьком я їздив по лісництвах за деревом. Якось він подався в Олександрію по кругляк і не повернувся. Знайшов жінку й тормознувся там.

Старші знайомі допомогли з коштами, щоб почав возити ліс. Я приносив додому гроші, купив першу машину. Займався легкою атлетикою, добре почувався. Але курив траву. У блатному світі її вважають благородним наркотиком.

Мати побивалася за батьком. Він був її першим і єдиним чоловіком. Сильно схудла, почала курити. Дізналися, де живе та жінка. Із сестрою та матір'ю поїхали туди. Чекали біля під'їзду. Коли батько повернувся з роботи, я попросив їхати додому з нами. Він відмовився.

Почав зустрічатися з дівчиною, зняли двокімнатну квартиру у Львові. Вона зі мною спробувала траву. Курили раз на місяць. Це був найщасливіший час.

Поїхали до неї на дачу. До нас підбігло цуценя маламута. Вкинув його в машину. Для мене вкрасти – було нормально. Навіть пишався цим. Думав, я хитрий, сміливий, кмітливий, кращий за інших, бо ризикую, а вони бояться.

Коли Янукович став президентом, його син зайнявся лісом. Нам перестали різати бук і березу. Заробіток упав. Із хлопцями їздили по містах, залазили у квартири, магазини, машини. Іноді отримували наводку – в кого є гроші. Це була нічна робота.

Щоб не спати, вживав "швидкий" – амфетамін, який нюхають. Бувало, по дві доби не стуляв очей. Заробляв офігенно. Але з дівчиною почалися напряги. Розуміла, чим я займаюся. Їй не подобалося. Любив її, і вона мене. Але перестав її чути.

Не помітив, як почалася ломка без наркотиків. Навіть щоб устати з ліжка, треба було вжити.

Мене вперше спіймали. Отримав судимість.

Щоб сховатися від ментів, поїхав до батька в Олександрію. Він мене тепло прийняв. Провели разом кілька тижнів. Там не було де знайти наркотики. Почав вживати те, що продавали в аптеці.

Коли батько проводжав на поїзд, на вокзалі сказав: "Ти їдеш. А я якого хріна залишаюся?" І повернувся до матері за п'ять років.

Стали з батьком продавати і встановлювати кондиціонери. Добре заробляв. Витрачав на наркотики по 1500 гривень за день. Тільки щоб нормально почуватися. Може, якийсь ефект на 2 години був, але не більше. Я нюхав майже три роки. А потім знайомий Толян сказав: "Навіщо такі гроші витрачаєш? Можна вколотися".

І життя пішло шкереберть. За два місяці вже не мав ніякої мети, крім заробити на наркоту. Купував для себе велику партію, і мене здали. Мєнти сказали: якщо завтра не принесу 4,5 тисячі доларів, закриють. Продав машину удвічі дешевше від ринкової ціни.

Для батька було ударом дізнатися, що мене взяли за наркотики. Брехав йому, що це підстава. А мєнт сказав: "У нього на руці дірка від уколів. І експертиза не бреше". У тата стався інсульт.

Весь цей час пам'ятаю, як у тумані. Батько в лікарні, бізнес із кондиціонерами розвалився. Я знову почав красти.

Коли батька виписали, він два дні пробув удома і знову пережив інсульт. У "швидкій" сказав: "Все, Олег, мені торба". А тоді до матері: "Наташа, наш син – наркоман". У лікарні помер.

Я батька любив, але завжди йому брехав. Навіть коли не було такої потреби.

Моя дівчина помічала, що щось не те коїться. Я дуже схуд, став менше приносити грошей. Якось поклав шприц під ванною – вона побачила. Збрехав, що то знайомого.

Розвинулася параноя. Завжди здавалося, що на мене хтось дивиться. Весь час боявся.

Вирішив їхати в Польщу на заробітки. Дізнався, що моя Катя вагітна. Але поїхав. Думав, там позбудуся залежності. Казав їй: "Я зістрибну. Повернуся і віддамся вам повністю".

У Польщі на другий же день знайшов наркотики. За кілька тижнів поміняв місце проживання. Майже не вживав. Гроші відсилав Каті. Просив вислати фото живота. Вона не відповідала. Розповіла своїй матері, що я наркоман. Та порадила зробити аборт. Ми розійшлися.

Останній рік-півтора коловся в день по 15 разів, а може, й більше. Вночі виходив красти й купував у бариги наркотики. Важив близько 50 кілограмів, повипадали всі зуби. Продав техніку, яка була. Мати часто плакала. Думав: якщо я помру, всім буде легше. Колов такі дози, що на добу відключався. Але приходив до тями. Я ненавидів цей світ і себе. Двічі різав вени.

Одного разу не спав дев'ять днів. Бродив вулицями, доки не вийшло вкрасти. В одного мужика вкрав барсетку, а за рогом – весь карний розшук. Діватися не було куди. Був упевнений, що посадять. Але дали три роки умовно.

Красти вже сил не було. Мати давала гроші. Бо без наркотиків зранку таке зі мною творилося, що вона на це дивитися не могла. Старша сестра Соня била мене рукою в горло: "Вали звідси!"

Я знайшов в інтернеті телефон анонімних наркоманів. Жіночий голос сказав: "Приїжджай, ми зустрінемо". Вперше відчув, що мене хтось хоче бачити. Це було амбулаторне лікування: живеш удома, приходиш на зібрання. Там зустрів знайомого, вже після реабілітаційного центру. Радив поїхати туди. Казав: "Живеш далеко від оточення, за певним розкладом і правилами". Він мене привіз у "Назарет".

Психотерапевт Віктор сказав: "У тебе все вийде. Сам захотів, значить маєш високі шанси".

Перший місяць не спав. На кожному пальці суглоби тягло, як ножем. Лежати міг тільки на плечах. Ноги закидав на стіну, бо їх найбільше крутило. Весь час трясло. Чотири рази намагався покинути центр. Але розумів: якщо поїду, вколюся.

Хочу жити. Мати родину. І залишатися тверезим.

Ніяк не сходжу до батька на могилу. Злий на нього, що помер. Мені хочеться провести з ним хоча б один день так, як зараз живу.

×