10 останніх прочитаних книг Віктора Неборака
1. Джон Стейнбек "Подорож з Чарлі в пошуках Америки". Москва, Правда, 1989 рік. Зібрання творів у шести томах.
Дуже класна річ. Стейнбек написав її за кілька років до вручення йому Нобелівської премії. Жив тоді в Нью-Йорку й вирішив долати старість у дуже американський спосіб. Купив вантажівку з кімнаткою для спання, взяв пуделя Чарлі й поїхав інкогніто по 30 штатам. Контингент, з яким він любив спілкуватися, тобто перші зустрічні, не впізнали в ньому знаменитість. Після прочитання книги у мене лишився загальний стереотип про американців. Це люди, які працюють, цінують особисту територію, приватність.
Вразило, що в Союзі роман вийшов накладом у 1,7 мільйона примірників.
2. Василь Шкляр "Чорний ворон", Київ, Ярославів Вал, 2009 рік.
Роман про майже забуту історію Холодноярівської республіки на Черкащині. Боротьба з більшовиками в Центральній Україні тривала багато років. Отамани не були якісь бандити, їх підтримувало місцеве населення. Шкляр підтверджує певні стереотипи щодо українців: вони жидожери, москалежери. Це - народний роман. Сюжетний, без якихось модерністичних наворотів. Прозоре письмо, короткі речення. Є багато по-шклярівськи смачних еротичних сцен.
3. Петер Енглунд "Полтава: Розповідь про загибель однієї армії". Харків, Фоліо, 2009 рік.
Книгу написав історик, секретар шведської академії, в обов'язки якого входить оголошення Нобелівської премії з літератури.
У романі нема жодного вигаданого факту, все базується на архівах - листування офіцерів і солдат. У шведській армії, коли вона стояла під Полтавою (1709 рік. - "Країна"), були поети, що потім писали про все це. А ще були такі цікаві персонажі, як рідний брат Баха. Він грав у оркестрі. Автор фіксує, як в армії, складеній переважно з протестантів, відбувалися релігійні ритуали, й, з іншого боку, статеві збочення. Дає уявлення про ієрархію, стосунки між офіцерами й солдатами. Наприклад, шведи вирішують здатися Меншикову десь на третій день після битви, притиснуті до Дніпра, але роздають платню солдатам. Таке своєрідне лицарство, яке загинуло.
4. Олесь Ільченко "Місто з химерами". Київ, Грані-Т, 2009 рік.
Ільченко - один із небагатьох письменників, які пишуть про Київ і народилися тут. Роман про архітектора Владислава Городецького поєднує в собі пригодницьку підліткову розповідь з елементами містики. Автор описує "Будинок з химерами", вулицю Велику Житомирську. Там стоять ніби три будинки, зведені цим архітектором, на кожному з яких є ліпнина, фігури почвар, й вони наче всі дивляться в одну точку. Коли їх з'єднати, то щось там виходить. Популярна зараз тема кодів, загадок.
Читач також ненав'язливо знайомиться з тодішнім польським Києвом. Моя 14-річна донька Богдана після прочитання попросила привезти її до Києва, щоб походити по тих місцях.
5. Кость Москалець "Досвід коронації". Львів, Піраміда, 2009 рік.
Роман підтверджує певні стереотипи щодо українців: вони жидожери, москалежери
Це така собі гротескна антиутопія: що станеться зі світом, коли владу візьмуть військові. Дія відбувається в місті, з усіх боків оточеному ворогами. Донька генерала, 17-річна цнотлива дівчина, полюбила ворожого полковника. Розумієш, що це насправді міф про Трою. Але головне в книзі - спроба Москальця проникнути в світ юнки, трохи свавільної, мрійливої. Він намагається видертися зі своєї чоловічої шкіри й проникнути в неї, та ще й за таких екстремальних умов. І йому це вдається.
6. Станіслав Лем "Високий замок". Львів, Піраміда, 2002 рік.
Чи не єдина цілком реалістична книжка відомого фантаста. Спогади про своє гімназійне дитинство, про Львів. "Чим для християнина був рай, тим для нас був Високий замок", - пише він. За часів Лема, у 1930-х, туди ходив трамвай, але він постійно сходив із рейок, тому в наші дні його зняли. Письменник згадує себе товстуватим гімназистом, що захоплюється вітринами центру й дуже любить обжиратися халвою, а потім проклинає себе, бо аж блювати хотів від того всього.
У "Високому замку" є тема українців, хоча вона й не головна. Наприклад, портрет професора математики Мирона Зарицького – його донька Катруся брала участь в бандерівському замаху на міністра внутрішніх справ Польщі. Сам професор курив на уроках, і міг обдарувати учня цигаркою, як той спромігся добре відповісти. Другий раз українці фігурують, коли гімназисти в старших класах виїжджають у військові табори в Карпати. Їх попереджають: з гуцулками не треба мати діла, бо в них епідемія сифілісу.
7. Сергій Жадан "Ефіопія". Харків, Фоліо, 2009 рік
Моя старша починає читати Жадана, тому мушу витягати все, що в мене є його. "Ефіопія" сподобалася. Там трапляються балади, їх можна навіть співати. Є балада про трьох друзів бандитів, які сидять у порту, й один знає, що двоє інших його завжди захистять, позичать гроші. У Сергія в цій книжці з'явилася щемлива нота, почав писати досить прозорі тексти, не переобтяжені метафорами.
8. Даніель Одия "Тартак". Чернівці, Книга-ХХІ, 2007 рік
"Тартак" - це жорстке письмо без зайвої патетики. У нас подібним чином писав, може, тільки молодий Франко. Французи сприйняли книгу Одиї про польські колгоспи як вигадку-притчу. У нас теж є такі райони, навіть недалеко від Львова, Києва, де все спите і немає руху життя.
9. Марек Краєвський "Голова Мінотавра". Львів, Піраміда, 2009 рік
Детектив Мок приїжджає з німецького Бреслау до Львова допомогти в слідстві. Я таке переважно не читаю, але Краєвський написав роман із львівськими мотивами. Він навмисне приїздив на кілька тижнів, і це був перший випадок, коли мерія міста профінансувала візит закордонного літератора.
Автор поєднав у книзі всі львівські міфи, відомі в світі.
10. Тарас Шевченко "Журнал". Київ, Дніпро, 1979 рік. Зібрання творів у п'яти томах.
Перечитував цей знаменитий щоденник не перший і не 10-й раз. Шевченко вів його впродовж майже цілого року, з 1857-го до 1858-го. Дуже людський твір, дотепний, в деяких моментах жовчний. Наче навмисно створений, аби розвіяти ореол Шевченка-ідола. Автор описує, як він пливе Волгою, і нарешті на місяці три - чотири застряє в Нижньому Новгороді. Там закохується в 15-річну актрису Катерину Піунову. Нонсенс суцільний - дядько вирішує одружитися з дівчиною, якій і в голову не приходить, хто він такий. Поза тим Шевченко фіксує й свої бордельні пригоди.
Цікаво, як в поета відроджується бажання знову писати. Він переписує прозу, деякі поеми, з нього вивалюється триптих "Доля", "Муза", "Слава" - три вірші в один день. І це також пов'язано з коханням. У час, коли він запропонував руку й серце і чекає остаточного присуду, знову з'являється поезія. А сім років до того взагалі не писав віршів. Можна було би зняти чудовий серіал.
7 
1
Коментарі