Паспорт кобили 1921 року народження зберігає 31-річний Роман Семащук. Працює в лабораторії географічного факультету Львівського університету імені Івана Франка. Кобила належала його прадіду по матері Юліану Шатковському (1906–1960).
– Прадід народився в селі Олесько, тепер це Золочівський район Львівщини, в багатодітній польсько-українській сім'ї, – розповідає Роман. – Усі діти закінчили початкову польську школу, вміли писати й читати. 28-річним одружився з українкою Марією Предчун із сусіднього села Волуйки, перебрався до неї. За рік у них народився єдиний син Юліан.
У родині спілкувалися українською. Але церковні свята відзначали двічі – за юліанським і григоріанським календарями. Ця традиція збереглася в нашій сім'ї дотепер. Прадід тримав багато коней. До нього зверталися односельці – то привезти щось, то поле виорати. Мав також іншу худобу, поля та сад.
Коли після Другої світової війни прийшли совіти, довелося все віддати, аби не відправили до Сибіру. Щоб не кидати коней, Юліан пішов працювати в колгосп. Марія влаштувалася туди ж ланковою. Дід розповідав, що його батько не любив влади. В комсомол сина не пустив.
Нещодавно в прадідовій хаті я знайшов колгоспні документи Юліана Шатковського – трудову книжку, зобов'язання на поставку молока, картоплі та збіжжя, навчальну картку й паспорт кобили. Цей останній відкрив мені нові цинічні грані життя в "соціалістичному раю". Руда безпородна верхова кобила дістала паспорт 9 березня 1941 року. А селянам їх почали видавати влітку 1974-го. Прадід свого документа так і не отримав. Помер від нещасного випадку – його копнув колгоспний кінь.
3 
1
Коментарі
1