"Військові сиділи біля вогнища і співали колядку під гітару"

Коли Віталія Грицак уперше

Заспівала на загал

Росла в родині музикантів, моя мама – піаністка. Змалку я нічим іншим не хотіла займатися – лише ходила та співала. Одразу стало зрозуміло, що піду в музичну школу. У 5 років моєю коронною піснею була "Прокидайтеся, Карпати". Мама знайшла її в збірці дитячих пісень, але до неї навіть фонограми не було. Тому попросили знайомого музиканта написати. Мама сама пошила костюм, виготовила вінок і поставила хореографію для виступу. У тій пісні останні ноти довго тягнулися, тому на кожному концерті я прагнула протягнути їх найсильніше. Мама пригадує, що перед виступом, коли я стояла за кулісами, то лише запитувала: "Можна я вже вийду на сцену?"

 

Закохалася

У 5 років, але то була невзаємна любов. Цей хлопчик запросив на свій день народження усіх дітей, крім мене. Образилась і розказала про це бабусі. А вона, така рішуча жінка, каже мені: "Ти все одно підеш на день на­родження". Я довго не думала – взяла 10 гривень у конверт, а тоді це була нормальна сума, й пішла. Пам'ятаю лише те, що іменинник був здивований, адже не запрошував мене. Ця ситуація навчила досягати того, чого я хочу. Нині мені значно комфортніше не розповідати про особисте життя. Коли приходжу до дідуся і він мене запитує: "Коли вже заміж?", я йому можу відповісти своїми ліричними піснями. Це ж стосується шанувальників моєї творчості – найбільш приватним, чим можу поділитися, є мої пісні. У них історії життя.

Зробила макіяж

Малою, як і більшість дівчаток, спостерігала, як мама чи бабуся фарбуються. Мені теж було цікаво спробувати. Якось мама поїхала на сесію, бо навчалася заочно, й залишила мене з татом. Не знаю, що йому стрельнуло в голову, але він підстриг моє довге волосся під каре і зробив гривку. Мені сподобалося перевтілення, я милувалася собою в дзеркалі, а потім витягла мамин дезодорант і помастила ним обличчя замість крему. Також намалювала брови і ще кривіше підстригла гривку. Коли приїхала мама, була шокована. В підлітковому віці я трохи експериментувала з макіяжем, проте тепер майже не фарбуюся, навіть перед концертами. Мені подобається моє обличчя, і без гриму я почуваюся значно комфортніше.

Написала народний хіт

На початку повномасштабного вторгнення взагалі було не до музики. Хлопець подруги, а нині її чоловік – військовий. Якось у середині березня він увесь день не виходив на зв'язок. Ми обидві почали панікувати. А коли ввечері зателефонував, став заспокоювати, ніби це не він, а ми на передовій. Ця історія надихнула. Розуміла, що відбуваються страшні речі, але наша нація не здається. Ми не тільки чинимо опір ворогу, але й знаходимо сили, щоб жартувати. Це спонукало виписати всі меми й сісти за фортепіано. В голові одразу виник­ла фраза "Чом тобі, вороже, не спиться?" і мелодія. Спочатку наспівувала слова, як медитацію, а за годину збагнула, що вийшла пісня. За декілька дублів записала відео на телефон. Вагалася, чи викладати в мережу. Мала сумніви – можливо, тепер не на часі. Проте все ж поширила і зрозуміла, що ця пісня, як заспокійливий засіб, була потрібна не тільки мені, але й багатьом українцям. Вона стала символом боротьби, зібравши понад 5 мільйонів переглядів у соцмережах.

Пізніше вела на ютуб-каналі рубрику "Співочі новини", де розповідала про події в Україні та світі. Але з кожною трагедією я все більше вигоряла. Після ракетного удару 14 січня 2023-го по житловому будинку в Дніпрі довго не могла отямитися, плакала. Загинуло 46 людей, серед яких було шестеро дітей. Ця подія ніби поділила моє життя на до і після. Проте з часом знайшла сили, щоб жити і працювати далі.

Колядувала для Збройних сил України

У дитинстві ми з братом колядували на цукерки й іграшки, а сучасні діти це роблять, щоб зібрати гроші для наших воїнів. Торік я написала колядку "Зірка яскрава в небі тривожному", вона відгукнулася в серцях українців. Мені надсилали десятки відео­роликів, де її співають діти або цілі родини. Та найбільше зворушило виконання воїнами на передовій. На відео військові сиділи біля вогнища і співали колядку під гітару. Тоді ж сама збагнула: слова цієї пісні по-справжньому мотивують, бо йдеться про віру в Бога і ЗСУ.

Проте я спонукала співати цю колядку не тільки вдома, а й ходити від хати до хати з метою збору коштів для війська. Створили навіть флешмоб "Колядую для ЗСУ". Під відео цієї колядки в тіктоку діти та підлітки писали коментарі: "А я вашою колядкою зібрав 10 тисяч гривень для наших захисників", "Ми з класом наколядували 50 тисяч для воїнів". І це додавало сил. А свій збір поділила на кілька етапів: продавала за донат фонограму для колядки, ноти для ансамблю, сценарій вертепу, який написали з подругою. Ми з друзями також наколядували понад 300 тисяч гривень. Ці кошти витратили на потреби військовослужбовців зі свого селища. А скільки коштів завдяки цій пісні зібрали українці, я навіть не знаю.

Показала підписникам дідуся

Якось приїхала в гості до дідуся Ярослава Дмитровича, і ми почали розглядати старі фотографії. Він їх смішно коментував. Я вирішила зняти це на відео й викласти на свою сторінку. Здивувалася, адже люди не реагували на мої пісні так емоційно, як на цей ролик. Подумалося: класно, значить – це всім підіймає настрій. Раніше дідусь багато працював на будівництві, а нині я залучаю його до благодійних ініціатив. Ми записали декілька роликів, де він читає реп. Таким чином збирали на військову форму в рамках благодійного фонду "Землячки", а також на автомобіль для воїнів.

Пишаюся людьми з нашого селища. Наприклад, 12-річна Христинка читає вірші в соц­мережах і організовує з мамою благодійні розіграші. Пенсіонери не втомлюються плести маскувальні сітки навіть тепер у холодних приміщеннях і самотужки збирають кошти на тканину. Є безліч ситуацій, коли здається, що це неможливо втілити в життя, краще все кинути, але люди просто беруть і роблять.

×