Ексклюзиви
Четвер, 28 листопада 2019 19:27

Коли перегорнула останню сторінку, була знесилена. Плакала й не могла зупинитися

Сім знакових книжок Міли Іванцової

1. Наталя ЗАБІЛА "Під дубом зеленим"

Якось до нас у дитсадок завітала Наталя Забіла – "справжня письменниця", як нам оголосила вихователька. Дітей зібрали в залі. Пані Наталя, проста й доброзичлива жінка, читала свої вірші. Це було чарівно! Я мала велику й досить потріпану книжку з її віршованими казками "Під дубом зеленим". Дісталася мені від маминого молодшого брата. Правда, всі бабусині онуки там ще й помалювали трохи по сторінках. Ті казки я знала напам'ять.

Коли мене питають, що почитати українською дітям, раджу казки Забіли. Її віршовані історії ллються так легко, ніби авторка все життя тільки поезією й говорила.

  Міла ІВАНЦОВА, 58 років, письменниця. Народилася 27 листопада 1960-го у столичній родині геологів. Закінчила філологічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького, зараз – Педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Викладала французьку мову. На початку 2000-х відкрила курси іноземних мов. Була рієлтором, займалася дизайном інтер’єрів і фотографією. Перекладала художні твори з французької та російської. ”Путівку в життя дав конкурс ”Коронація слова”. Отримала третю премію за роман ”Гра в паралельне читання”. 2012 року стала ”Золотим письменником України”. Оповідання, повісті та вірші публікувала в літературних журналах України, Естонії, Німеччини, Ізраїлю, Нової Зеландії та Росії. Видала сім романів і чотири збірки оповідань. Пише роман про події в Києві 2013–2014 років. Волонтер, громадський діяч. Засновниця руху ”Сто книжок для сільської бібліотеки”. Захоплюється рукоділлям, живописом, малює по склу. Колекціонує чавунні праски. Про родину не розповідає
Міла ІВАНЦОВА, 58 років, письменниця. Народилася 27 листопада 1960-го у столичній родині геологів. Закінчила філологічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького, зараз – Педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Викладала французьку мову. На початку 2000-х відкрила курси іноземних мов. Була рієлтором, займалася дизайном інтер’єрів і фотографією. Перекладала художні твори з французької та російської. ”Путівку в життя дав конкурс ”Коронація слова”. Отримала третю премію за роман ”Гра в паралельне читання”. 2012 року стала ”Золотим письменником України”. Оповідання, повісті та вірші публікувала в літературних журналах України, Естонії, Німеччини, Ізраїлю, Нової Зеландії та Росії. Видала сім романів і чотири збірки оповідань. Пише роман про події в Києві 2013–2014 років. Волонтер, громадський діяч. Засновниця руху ”Сто книжок для сільської бібліотеки”. Захоплюється рукоділлям, живописом, малює по склу. Колекціонує чавунні праски. Про родину не розповідає

2. Ліна КОСТЕНКО "Маруся Чурай"

10 років я провчилася в російській школі. Там мало вивчали українську літературу. Може, це й добре. Бо на мене очікувало багато відкриттів.

У ранні студентські роки дорогою в Одесу знайшла віршований історичний роман Ліни Костенко на верхній полиці плацкарту. Відкрила й не випускала майже до ранку. Всесвіт обережно підсунув мені це відкриття соковитого, наповненого красою, мудрістю й емоціями тексту. Його хотілося читати й читати.

3. Франсуаза САГАН "Прощавай, смутку!", "Трохи сонця в холодній воді"

В інституті профільними предметами були французька й російська мови. Першу вчили багато, але тільки теорію. Спілкування з носіями було моєю мрією. 1982-го Київ мав святкувати 1500-річчя. Агенція "Інтурист" оголосила про курси для студентів-мовників, щоби влітку вони підсилили лави гідів-перекладачів. Я вчилася місяців чотири, стала стажеркою при досвідченому гіді.

Група літніх людей, яких ми зустрічали в аеропорту в Борисполі, стали першими живими французами, яких я побачила. Горло перехопило, боялася заговорити. Але вибору не було – довелося спілкуватись. І водити екскурсії, і розповідати про нас, і дізнаватися про них. Моє хвилювання тануло від їхніх компліментів. Гості подарували кілька книжок-покетбуків Франсуази Саган. Серед них бестселери "Прощавай, смутку!" і "Трохи сонця в холодній воді". Бережу їх уже 37 років.

Через багато років я написала історію, де Франсуаза Саган стала однією з героїнь. На обкладинці роману "Моя бабуся спала з Саган" сфотографовані подаровані французами книжечки.

4. Марія МАТІОС "Солодка Даруся"

Цей роман купила на книжковому ярмарку "Медвін", взяла автограф в авторки. Але твір не дався з першого разу. Починала й відкладала тричі. Для мене, киянки, мова з усіма діалектизмами здавалася мало не іноземною. І героїня непроста, німа сільська жінка, і важкий період описується.

Минуло кілька місяців, я знову взялася за "Дарусю". Що далі читала, то ближчим і зрозумілішим ставав світ Карпат, уламки його історії, люди й мова.

Коли перегорнула останню сторінку, була знесиленою. Здавалося, мене переїхав асфальтоукладник. А потім плакала й не могла зупинитися. Цей твір вириває серце, а потім вкладає назад, але воно вже ніколи не лежатиме, як раніше. Не знаю, де авторка брала сили таке написати, бо навіть читати – надзавдання. Цей роман очищує, підносить, робить сильнішим і свідомішим.

5. Дельфін де ВІҐАН "Підземні години"

Видавництво "Нора-Друк" запропонувало перекласти роман сучасної французької авторки Дельфін де Віґан. Це історія про самотню жінку, матір двох хлопчиків, яка багато годин проводить у метро дорогою на роботу. Вона – на межі нервового зриву, втомлена життям і зацькована шефом. Але ворожка сказала їй, що все зміниться 14 травня – вона зустріне кохання. Тільки надія на це тримає її на плаву.

Книжка чесна й життєва. Це роман про маленьку людину в безжальному метушливому місті. Авторка так майстерно описала її страждання, що я й сама страждала, працюючи над текстом. Старалася не затягувати роботи. З письменницею не спілкувалася. Але сподіваюся, колись побачу її. І поставлю кілька запитань, що досі не дають спокою.

6. Галина ІВ "Поверни мене в Японію"

Донька вісім років жила між Україною та Японією, розповідала про цю країну. Я не раз їй казала, що не можна бути "жлобом", таким цікавим треба ділитися. Бо не кожен українець зможе на власні очі побачити.

Вона довго опиралася. Говорила, що не всі, як я, мають бути письменниками. Та через якийсь час Галина написала з Кобе: "Щойно вийшла з музею, присвяченого землетрусу Хансін, який 1995-го за півхвилини перетворив місто на руїни і забрав життя понад п'яти тисяч людей. Хочу написати роман, як японці пережили це і повернулися до повноцінного життя".

Роман з інтригою. Молодий японець під час землетрусу дивним чином опинився в Києві разом зі своїм псом породи акіта-іну. Дівчина-киянка вирішила, що її місія – повернути їх назад. У романі є скрупульозна точність в історичних деталях і авторська вигадка. Ця добра історія написана з любов'ю і повагою і до України, і до Японії. 2014-го роман отримав спецвідзнаку конкурсу "Коронація слова", за рік вийшов друком.

7. Тамара ГОРІХА-ЗЕРНЯ "Доця"

Три-чотири роки тому познайомилася з волонтеркою Іриною Білоцерківською. Спілкувалися нечасто. У Facebook дізналася, що вона заснувала видавництво "Білка" і стала помалу розкручувати цей нелегкий бізнес, видаючи книжки здебільшого патріотичного напрямку – романи ветеранів і волонтерів, твори про війну.

Ми з Іриною перетнулися біля ветеранського намету на "Книжковому Арсеналі". Уперше я почула від неї: "Зараз привезуть доцю з друкарні". Не зрозуміла, про що йдеться. Виявилося – про перший наклад роману Тамари Горіха-Зерня "Доця".

Це книжка про дівчину, яка в юному віці переїхала до баби в Донецьк, залишилася україномовною. Їй було непросто вписатись у те життя, але змогла знайти себе і створити творчий бізнес. Усе запрацювало, аж раптом прийшов "русский мир".

Читається на одному подиху. З цією книжкою варто ознайомитися, щоб пережити катарсис – перестраждати й очиститися. Стати сильнішим, усвідомивши, що вже ніколи не буде, як раніше.

Зараз ви читаєте новину «Коли перегорнула останню сторінку, була знесилена. Плакала й не могла зупинитися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 442
Голосування Навіщо прослуховували прем'єра Гончарука?
  • Коломойський хоче змінити уряд
  • Це спроба відволікти від проблем у "Слузі народу"
  • Прем'єра залякують
  • Молодий кабмін зачепив схеми олігархів
  • Мені байдуже
Переглянути
Погода