Середа, 12 лютого 2020 12:14

"Доки чекали групу зі спорядженням, змушували томського спелеолога присідати"

Від переохолодження рятують поліетилен і свічка

1965 року на столичному Печерську відкривали Палац дітей і юнацтва. Пішла записуватися в гурток історії Києва. В коридорі зустріла піонервожатого Валерія Рогожнікова. Запитав, чи не хочу вивчати печери. Погодилася й захопилась на все життя.

Під Києвом є доти – дренажні системи. Ми були першими диґерами (дослідники штучних підземель. – Країна).

  Тамара КРАПІВНІКОВА, 68 років, спелеолог. Народилася 13 серпня 1951-го у селищі Бихов Могильовської області Білорусі. Мати працювала на заводі ”Електроприлад”, батько був військовим-топографом. ”Батько помер 1952 року. Малою не знала, чим він займався. Вже старшою знайшла його конспект. Там були розрахунки відстані, азимути, термінологія. Любов до топографії мені передалася від нього”. Навчалась у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на географічному факультеті. З 14 років займається спелеологією. З 1973-го по 1976-й досліджувала шахту ”Київська” гірського хребта Кирк-Тау в Узбекистані. 32 роки керувала гуртком спелеології у столичному Палаці дітей та юнацтва. Проводила спелеорозвідки на плато Арабіка Західного Кавказу, на заході України та в Криму. Заміжня. Син 37-річний Дмитро – спелеолог Одна з улюблених книжок – ”Овід” Етель Ліліан Войнич. Захоплюється спортивною ходьбою і садівництвом
Тамара КРАПІВНІКОВА, 68 років, спелеолог. Народилася 13 серпня 1951-го у селищі Бихов Могильовської області Білорусі. Мати працювала на заводі ”Електроприлад”, батько був військовим-топографом. ”Батько помер 1952 року. Малою не знала, чим він займався. Вже старшою знайшла його конспект. Там були розрахунки відстані, азимути, термінологія. Любов до топографії мені передалася від нього”. Навчалась у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на географічному факультеті. З 14 років займається спелеологією. З 1973-го по 1976-й досліджувала шахту ”Київська” гірського хребта Кирк-Тау в Узбекистані. 32 роки керувала гуртком спелеології у столичному Палаці дітей та юнацтва. Проводила спелеорозвідки на плато Арабіка Західного Кавказу, на заході України та в Криму. Заміжня. Син 37-річний Дмитро – спелеолог Одна з улюблених книжок – ”Овід” Етель Ліліан Войнич. Захоплюється спортивною ходьбою і садівництвом

Перший серйозний спуск був у вертикальну печеру Віола в гірському масиві Карабі-айла у Криму. Її прикрашають тисячі сталактитів, сталагмітів і кристалів. Найбільші утворення мають до півтора метра завдовжки. Печера – єдине місце на Землі, де повна тиша й темрява. Це – космос.

Побувала в найдовшій у світі гіпсовій печері – Оптимістичній – поблизу села Королівка Борщівського району на Тернопільщині. Вона виникла від розтріскування гіпсу, що лишився від древнього моря. По каналах текла вода, яка й утворила лабіринти завдовжки більше як 260 кілометрів.

В Оптимістичній багато галерей. Одна називається Циклоп – недалеко від входу. Там стоїть глиняна скульп­тура львівського спелеолога Євгена Зельдіна, одного з її першовідкривачів. Потім виїхав до Канади. Він міг піти в село без грошей і принести що завгодно – продукти, самогонку.

У Циклопі є глиняний телевізор "Рубін-4". Спелеологи змінюють програми на екрані за допомогою фігурок у ніші. Кораблик означає, що йде програма "Клуб мандрівників". Кури – значить транслюють "Сільський час". Можна "увімкнути" передачу "У світі тварин" – поставити біля екрана мавпу.

У печеру спелеологи беруть спорядження та їжу. Часто воду можна не тягнути. Наприклад, у кримській печері Кизил-Коба тече підземна річка. Вода проходить природне очищення, її не страшно пити. У спелеологів є правило – нічого в печерах не залишати. Це передусім стосується сміття.

Коли вперше йшла у печеру, було відчуття, ніби віталася з нею. У спелеолога страху немає. Ті, в кого він є, далеко не підуть. Повинна бути обережність і цікавість: що там далі.

У 2004–2008 роках із вихованцями проводили топозйомку у печері Вертеба на Тернопільщині. У дальніх районах є застереження – на чіпати дроти. Їх розмістила Українська повстанська армія в часи Другої світової війни. Одні – для орієнтування, другі – від вибухівки.

Коли почала займатись спелеологією, про спеціальний одяг не йшлося. Багато років ходили у звичайних штанях і светрах. Потім доросли до комбінезонів. Та вони одразу рвалися. Спелеологу потрібен спеціальний комбінезон – легкий і міцний. Під нього – теп­лий одяг, який не заважатиме рухам. У печерах температура повітря постійна. У горизонтальних – 8–10 градусів тепла, у вертикальних – 4. Вона змінюється тільки біля входу.

Одним із наймасштабніших моїх досліджень була робота на плато Кирк-Тау в Узбекистані. 1972-го з групою "Летюча миша" ми відкрили шахту. Спочатку назвали її КиЛСИ – Київська лабораторія спелеологічних досліджень. Коли попросили внести назву в офіційний реєстр, наш геолог Олександр Климчук сказав, що печера матиме назву Київська.

У нас тоді не було навіть гідрокостюмів, а там із сотого метра починається вода. Спочатку вдягали старі військові строї хімічного захисту. Щоб не потрапляла вода, руки замотувати клейкою стрічкою. Брали з собою одяг для переодягання. Потім почали самі робити гідрокостюми. Діставали медичну гуму, вирізали лекала і клеїли.

Автор: фото надане Тамарою КРАПІВНІКОВОЮ
  Спелеолог Тамара Крапівнікова фотографується в печері Оптимістичній поблизу села Королівка Борщівського району на Тернопільщині. Її вважають найдовшою у світі серед гіпсових печер. Довжина сягає 260 кілометрів
Спелеолог Тамара Крапівнікова фотографується в печері Оптимістичній поблизу села Королівка Борщівського району на Тернопільщині. Її вважають найдовшою у світі серед гіпсових печер. Довжина сягає 260 кілометрів

У печеру нас спускалося п'ятеро – я і четверо чоловіків. Це була штурмова група. На поверхні сиділи зо два десятки людей. Із собою тягнули кабель, щоб мати телефонний зв'язок. Спускалися кілька разів. Найдовше під землею були вісім днів. Брали примуси для готування їжі. З харчів мали концентрати, консерви. Попередньо сушили овочі й фрукти. У місцях привалу ставили намет.

В обмеженому просторі важливо чимось займатися. Відволікаєшся, коли облаштовуєш табір, готуєш їсти, шукаєш ходи, розкопуєш вузькі проходи. Попередньо вся група проводить на поверхні якийсь час. Тоді керівник вирішує, чи всі готові до спуску і чи ладять між собою.

Коли дізналися, що печера глибока, послали телеграму в Москву. Нам потрібно було ще спускатися, але не вистачило мотузки. Член команди Олександр Рєзніков бовтався в повітрі і кричав нам, що бачить озеро. Довелося його піднімати. Глибина печери сягала 1030 метрів, за нашими підрахунками. Це був рекорд Радянського Союзу.

Та Всесоюзна спелеологічна комісія дискваліфікувала київських спелеологів. Ми більше не могли бути керівниками групи. 1976-го знову поїхали спускатися в Київську, під керівництвом томських спелеологів. Вони хотіли пройти нашим шляхом. Записали нам відмітку у 990 метрів – спеціально применшили. Пізніше спелеологи із Всесоюзної комісії ще раз міряли глибину – вийшло тисячу метрів.

У моїй групі томський спелеолог отримав переохолодження. Ніби впав у дитинство. Йому здавалося, що на полиці-заглибині у стіні буде тепліше. Хотів туди залізти. Ми дали йому поїсти шоколад і згущене молоко, думали, це додасть сил. Та нічого не змінилося. Попросили підмоги телефоном. Кілька годин чекали групу зі спорядженням. Змушували його присідати й робити вправи. Потім спустився лікар і зробив йому два уколи. Після цього підняли на поверхню.

Після Київської спелеологічний журнал назвав мене першою жінкою у світі, яка спустилася на кілометрову глибину. Пізніше моя вихованка Катерина Медведєва пройшла 2 тисячі метрів, досліджуючи печери в Туреччині. Отримала від неї телеграму. Розплакалась. Це ніби й моє досягнення.

У правилах спелеолога – ні кроку без страховки й обов'язково мати запасне світло. Щоб врятуватися від переохолодження, беруть набір "самоспас" – шматок поліетилену і свічку. Поліетиленом вкриваються, ніби шатром, вниз ставлять запалену свічку. Так можна нагрітися й висушити одяг.

Підземні утворення не можна збивати. Вони ростуть тисячі років. Але є браконьєри, які зрізують кристали. Ладнають на підставки і продають. Так знищили вхід у печеру Антлантида у Кам'янець-Подільському районі на Хмельниччині. Сувеніри можна робити тільки з того, що саме відкололося.

Зараз ви читаєте новину «"Доки чекали групу зі спорядженням, змушували томського спелеолога присідати"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 135
Голосування Хто нині - найкращий боксер світу незалежно від вагової категорії?
  • 1) Сауль Альварес
  • 2) Василь Ломаченко
  • 3) Теренс Кроуфорд
  • 4) Олександр Усик
  • 5) Наоя Іноуе
  • 6) Тайсон Ф'юрі
Переглянути
Погода