"Для статичної війни найкраще робити розвідку вранці та ввечері. Коли ж ворожа техніка рухається, працювати треба весь час"

Українські аеророзвідники вчилися керувати "Байрактаром" пів року

Займатись аеророзвідкою почав 2014 року. Тоді в Україні вона тільки зароджувалася. У вересні приєднався до групи волонтерів, які збиралися на схід країни. Їхав із ними і не розумів своєї кінцевої функції. Під час бойових дій спостерігав за роботою побратимів. А за декілька тижнів керував дроном, проводячи розвідку над Донецьким аеропортом.

У керуванні дроном немає нічого складного, все залежить від бажання якнайшвидше його опанувати. Щоб навчитися керувати невеликим безпілотником, вистачить тижня. Але це вміння – лише 30 відсотків успіху, все інше – це розуміння тактики і свого завдання на фронті. Щоб опанувати велику пташку, потрібно значно більше часу. Наші військові пів року навчалися літати на "Байрактарі" в Туреччині. У кожному разі професійні навички треба шліфувати все життя.

 

Якщо порівнювати аеророзвідку 2014-го з теперішньою, то передусім вона відрізняється своїми масштабами й рівнем засобів. Тоді за основу брали стандартні моделі, що продаються в магазинах, і вдосконалювали їх. Нині рівень коптерів суттєво зріс, як і їх кількість. Тепер у кожній роті є хоча б маленька пташка. За ці вісім років з'явилося чимало виробників, які постійно вдосконалюють апарати. Україна в безпілотній авіації й роботизованій сфері зробила великий крок уперед.

Після гарячої фази війни на Донбасі наша спільнота продовжувала працювати над різними розробками, спрямованими на захист сил безпеки й оборони України. За тиждень до повномасштабного вторгнення Росії ми зібрались ініціативною групою. Розробили план дій у разі, якщо ворог перетне кордон. Уночі 24 лютого ми вже працювали на Гостомельському аеродромі.

У перші дні великої війни катастрофічно не вистачало людей. Але, на диво, цей процес швидко стартував. Коли окупанти наступали на Київ, до руху приєднувалися фотографи, волонтери, поліцейські. Через чати цивільні передавали дані місць розташування противника навколо Києва. Люди використовували власні безпілотники. Коли втрачали їх, наша організація передавала інші коптери, щоб вони продовжували працювати.

На тимчасово окупованих територіях Київщини на той момент працювали великі пташки. Використовувати малі дрони в тилу небезпечно.

Зазвичай дрони збивають протидроновими рушницями, великі – ППО-комплексами. Усе, що потрапляє до рук ворога, вже мертве. Нічого цінного той коптер не несе, бо наша мета – отримувати картинку онлайн, це надважливо в певний момент. Тоді ретранслюєш координати артилерії противника чи доповідаєш, куди вони рухаються.

Важко назвати кількість безпілотників, які втрачаємо за певний період. Хтось може втратити пташку під час першого польоту, а хтось працює з однією з 2014 року. Усе залежить від людини, або, як ми кажемо, від прокладки між пультом і безпілотником. Важливо все – розуміння можливостей техніки, планування місії, удача. Щоб дрон не потрапив до рук ворога, оператор має знати, як протидіяти. Сумно, коли через совковий підхід ворога безглуздо закидують вартісною технікою.

За період повномасштабної війни наша група втратила два дрони. Поночі 25 лютого ми встигли відпрацювати по одній бронетехніці, а вже під ранок тим самим дроном мали коригувати нашу артилерію. Було усвідомлення, що коптер не повернеться. Ми розуміли, що відправляємо його в один кінець – там було справжнє пекло. Наше завдання полягало в тому, щоб знайти колону, яка приїхала з Чорнобиля. Помітивши наш безпілотник, ворог відкрив вогонь. Стріляв по коптеру, доки той не впав на землю.

Некоректно вести статистику по розвіданих позиціях ворога. Адже, якщо колона тягнеться на декілька кілометрів, то як рахувати – це одна позиція чи кілька? Аеророзвідники рахують кількість уражених одиниць. За період повномасштабної війни завдяки роботі нашого екіпажу було вражено 28 одиниць ворожої техніки.

Аеророзвідка працює 24 на 7. Для статичної війни найкраще робити розвідку вранці та ввечері, коли тінь від техніки більша. Коли ж ворожа техніка рухається, то працювати треба весь час. Розвідник має дізнатися, де ворог зупинився, і стежити за ним. Для нічного спостереження треба використовувати пташку з тепловізором. Якщо дрон з ударним озброєнням, тоді розвідуєш по максимуму, а вночі завдаєш ураження ворогу.

Під час однієї з наших вилазок ми працювали поночі. Ворожий дрон прилітав чотири рази й на низькій висоті намагався нас роздивитися крізь дірки в будівлі. Безпілотник був такого ж типу, як і в нас. Розуміли, що оператор працює на відстані до 4 кілометрів. Чули, як коптер літав, зависав над нами, заглядав у вікна. Ми поховались і не рухалися. Після того як безпілотник відлетів, нічого не побачивши, почала навалювати артилерія в різні місця населеного пункту.

 

Якщо людина хоче потрапити в аеророзвідку, бажано пройти курс із керування пташкою. Такі є на Prometheus, від фонду "Повернись живим" і "Центру підтримки аеророзвідки". Там досить коротко й по суті викладені основні принципи, а всі тонкощі здобуваються на практиці. Той, хто давно працює, розуміє, що потрібно робити, щоб не потрапити під роздачу.

Вартість дрона стартує від 2 тисяч доларів. "Байрактар" коштує від 5 мільйонів доларів. Найдешевші моделі можуть проводити розвідку на 5–10 кілометрів, великі пташки можуть працювати з висоти 3 тисячі метрів на відстань до 300 кілометрів і додатково завдавати ураження. Якщо безпілотнику продірявили пропелер, то деталь можна замінити на іншу й літати далі. Але, якщо працює ППО й у велику пташку поцілила ракета, то вже не відремонтуєш.

Наші дрони залітають у тил ворога на 50 кілометрів. Роздивляються, що відбувається, умовно кажучи, в Херсоні. Так само наші безпілотники літали над островом Зміїний, коли там був ворог із ППО.

За вісім років в Україні з'явилося багато комерційних компаній із виробництва безпілотників, які вийшли на високий рівень. Це Атлон Авіа, DeViRo. 2014-й дав добрий поштовх українській робототехніці. Ідеться не лише про дрони, що літають, а про те, що їздить чи плаває. Це все потрохи розвивається. Але дрони, які виробляли в Україні, придбали благодійні фонди "Повернись живим" і Сергія Притули в перші дні повномасштабної війни. Тепер усе купують виключно за кордоном.

У росіян є свої багаторічні розробки. Це безпілотники оперативно-тактичного рівня. Ворог почав готуватися до війни значно раніше, тому в них у цю індустрію було вкладено багато коштів. До того ж у них значно ширший модельний ряд залежно від завдань і можливостей. Деякі російські безпілотники не дуже відрізняються від наших аналогів, але є такі, що змушують наших розробників замислитися. Хоча основне виробництво зосереджене в Росії, це вузловий збір. Вони брали якісні комплектуючі з Японії, Кореї, Америки, Франції та прилаштовували до своїх несних конструкцій.

Сподіваюся, що запроваджені санкції призупинять виробництво російських безпілотників. Тішить, що наші військові вже позбивали чимало ворожих пташок. У перші дні повномасштабної війни важко було дістатися до своєї позиції. Доводилося по декілька разів зупинятися, щоб перечекати, доки пролетить безпілотник окупанта. Було таке, що над тобою висіли по два-три "Орлани" й чекали. Тепер їх стало менше.

Маскувальні сітки допомагають приховати позиції. Але вони мають бути правильно дібрані за кольорами під рельєф місцевості, де їх планують використовувати. Якщо трава жовта, а маскувальна сітка зелена, то позицію легко змалює ворог.

Молодим людям легше дається аеророзвідка, бо користування пультом чимось нагадує ігровий джойстик. Але це не означає, що немає добрих пілотів серед людей старшого віку. Є легендарні аеророзвідники, які вперше взяли пульт у руки в 55 років і нині плідно працюють.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×