Про те, що в Україні є діючий вулкан, я дізнався випадково. На зворотному боці листка відривного календаря, що висів у селі в діда на кухні, була коротенька замітка в рубриці "Виявляється".
Вулкан у прикарпатському селі Старуня вперше дав про себе знати 1977 року: реагує на всі землетруси в радіусі 3 тис. км. Ну й що, що грязьовий.
Пошуки вулкана починаю з карт й атласів. Проте нічого не знаходжу. Колеги з більшим досвідом подорожів Україною теж не чули про нього. Їду до Івано-Франківська. Де-де, а в краєзнавчому музеї, думаю, щось мають розповісти.
Обходжу всі поверхи міської ратуші, у якій тепер той музей, - жодного натяку на вулкан.
- Це справді наш прорахунок, - виправдовується наглядачка музею. - Почекайте нашого директора, він якраз із того району родом. Щось обов"язково розкаже.
Миршавенький, хоча ще доволі жвавий директор підтверджує, що він таки із сусіднього зі Старунею села. Але біля вулкана ніколи не був і як його знайти не знає. Те, що до села громадський транспорт ходить ну дуже рідко, було єдиною цінною інформацією, яку надали мені краєзнавці.
Єдина цінна інформація, яку надали краєзнавці, - до Старуні громадський транспорт ходить ну дуже рідко
Коли таксист висаджує мене на трасі одразу за знаком "Старуня", бачу жіночку, що згрібає сіно.
- Підкажіть, будь ласка, де тут у вас вулкан?
- А що це? Спитайте в центрі, - відмахується.
Село розтягнуте на декілька кілометрів уздовж передгір"я, тому довго кружляю між розкиданими хатами. Лише дванадцятий дідусь, якого зустрічаю, каже:
- А он там - біля високовольтки. Їх щось постійно трясе.
До вулканчика веде різкий запах тухлих яєць - сірководню. Конус заввишки в кілька метрів, кратер щодесять хвилин плюється багнюкою. Якби не трава, ландшафт довкола можна було б назвати місячним. Безліч отворів у землі наповнено нафтою, деякі горять. Селяни жаліються, що часто забувають про них, і худоба провалюється й тоне в гарячій рідині.
Я трохи розчарований масштабами "українського Везувія".
На годиннику давно запівніч. Ніхто не зупиняється
До Львова повертаюсь автостопом, віддячую водіям розповіддю про свої пригоди в пошуках вулкана. "Ти диви, я а й не знав, що в нас таке є", - прицмокує кожен із них, але везе не довше 20 км. До Львова ще сотня.
На годиннику давно запівніч. Ніхто не зупиняється. Добру годину взагалі жодної машини на трасі. Нарешті підбирає фура. Водій-поляк хвалиться, що возив гуманітарну допомогу до Миколаєва. А я у відповідь, що зібрав майже сенсаційний матеріал про діючий вулкан в українських Карпатах.
- А-а, в селі Старуня! Знаю, - махає рукою поляк.
2 
1
Коментарі