Я не воюю за те, щоб у мене був ресторан. Я – за книжку

 

Власник найбільшої книжкової гуртівні Михайло Ватуляк любить читати Андрія Кокотюху й Романа Іваничука

25 років працював інженером-механіком на заводі, де виготовляли ­лампи-фари до літаків. Таких підприємств – три у світі. А тоді на Форумі видавців зустрів друга-полковника, який на той час працював у столичному видавництві "Школа". За кавою він запропонував директору видавництва відкрити у Львові представництво в моїй особі. Через місяць директор зателефонувала: "Реєструйтесь приватним підприємцем, і почнемо".

Для мене це було щось страшне, але ризикнув. Пішов у відпустку, на лікарняний, у відгули. За три місяці побачив, що можу щось робити, і написав заяву на звільнення. ­Заорендував шматочок складу на фірмі "Елегант". Завіз товар – 14 назв книжок: дитячі, перекладні з російської – дешеві, але яскраві. Почав шукати точки реалізації. Майже всі книготоргівці дивилися скептично. Галина Гнидюк, зараз у неї видавництво "Аверс", казала: "А, побавиться два-три місяці – і втече на завод". Цим всіх приспала. ­Років через два жартували: якби знали, що Ватуляк вирветься вперед, то на ранніх стадіях задушили б.

В любому бізнесі найперше – порядність

Запропонував книжки районним книгарням, але ніхто не хотів зв'язуватись. Я мав старого зеленого "Москвича", на даху – багажник. Сконструював розкладного стола на 2,5 метра. З донькою Оксаною на шкільних канікулах приїжджаємо у Буськ. Платимо гривню базарного збору, я розкладаю стіл з книжками, а неподалік торгують виїзні ятки місцевих книгарень. І ось іде людина з книжкою. Бачить наші цінники, мовчки обертається – і йде. Через 5 хвилин повертається вже без книжки, яку повернула на ятці, й купляє в нас. До кінця базарного дня книго­торговці чемно спитали: "Пане Михайле, якщо ми у вас книжки братимемо, ви не будете сюди більше їздити?"

В любому бізнесі найперше – порядність. У мене є гасло: "Моє слово важніше, ніж будь-яка печатка".

14-й рік працюю з книжкою. За мною ніхто не бігає: віддай гроші, ти мені винен. Рекет не наїжджав теж, бо не вважали це за серйозний бізнес.

Коли видавництво "Школа" зробило "Абетку", приїхав до редакції в Київ: "Вашу мать, я цього продавати не буду". Всі вибігають: "Што? Пачєму?!" Ну що ж "пачєму", якщо вся редакція видавництва дитячої української книжки, 10 осіб, не розмовляють українською мовою? У тій "Абетці" на букву "у" було намальовано кріп і написано – "укріп"! Коли наприкінці 1990-х прийшли на ринок інші видавництва, вже хитріше діяли. Видавництво "Махаон" в абетці мало тільки 27 букв. Літери, які їм було важко перекласти, викинули з тексту.

"Львівська газета", яка мала власну мережу розповсюдження, до сьогоднішнього дня винна мені майже 10 тисяч гривень, а тоді це були чималі гроші. Львівська "Просвіта" й її вічний голова Ярослав Пітко теж боргували. Я в них виграв суд. Пітко казав: "Ти мені закрив підприємство, зробив банкрутом". Нас теж закривали, бо якось я забув здати квартальну звітність у податкову. Через півроку дівчата дзвонять: "Вас закривають!" Але податківці підійшли по-людському, до сьогодні дружимо.

Порахував, що за роки незалежності у Львові закрили 28 книгарень. У мене виникла суперечка з владцями щодо цього. Вийшов з мерії, при собі мав фотоапарат. І відразу навпроти – закрита "Медична книга". Раз – сфотографував! Повернувся ліворуч – "Технічна книга" зачинена. А я пропонував, щоб у цій, одній з перших книгарень Львова, в якій працювала дружина Івана Франка, зробили книгарню-музей. Зараз там смажать каву. Пройшов ще пару метрів – "Букініст", далі – "Урожай", "Молодість". За три дні сфотографував 43 колишні книгарні. Сам написав текст, зверстав і видав "Альбом-реквієм". Розіслав усі 40 примірників – президентові, голові Верховної, обласної рад… Коли парламент ухвалював пільги для вітчизняних видавців, альбом з трибуни показував Володимир Яворівський.

Зустрівся з головою обласної ради Любомиром Сеником. Він видав розпорядження, щоб усі райони дали звіт про відновлення книгомережі. Міський голова Стрия написав, що функціонують сім книгарень. Я беру фотоапарат, тележурналіста Ярослава Сватка, свого заступника по асоціації, і їдемо. Книгарень немає! Проїхалися ще по кількох районах. Зробили прямий ефір на телебаченні. Голова обласної адміністрації Микола Кміть наказав створити робочу групу з відновлення книгомережі Львівщини. Я її очолив.

Якось приїхали у Буськ із письменниками – Михайлом Слабошпицьким, кимось іще. У клубі – повно людей. ­Виступає міський голова: "Ходжу по місту й дивлюсь, які книжки купують люди, чим цікавляться". Я тоді встав і говорю: "Дуже перепрошую, але… Розкажіть, куди ви ходите купувати книжки, якщо у місті немає навіть газетного кіоску? Книжки раз у тиждень привозять на базар із Бродів". Я не воюю за те, щоб у мене був ресторан. Я – за книжку.

За роки незалежності у Львові закрили 28 книгарень

З політиків Юрій Луценко, будучи керівником МВС, ходив на книжкові форуми не зі свитою, а з видавцями й письменниками. Укомплектував на мільйон гривень університети внутрішніх справ художньою книжкою.

Ну, те що приходив на книжковий форум президент Віктор Ющенко – це за протоколом. Раз із його появою була паралізована робота, охорона заблокувала вхід до Палацу мистецтв. Люди, гості, учасники форуму вийшли покурити, а їх не пускають забрати свої гроші й квитки на зворотну дорогу. Добиралися попутками. Це був великий хаос і великий негатив.

З людьми, з якими працюю, в нас майже родинні стосунки. Ще коли жила дружина, всі знали, що вдома гостей чекає галицький борщ. Якось зателефонував жінці: "Катя, я йду". – "З ким ти?" – "Та ще два колеги". Коли ми дійшли, нас було вже 20. А потім ще трохи, й стало 35! Я прийняв цю естафету, в мене завжди є Катін галицький борщ.

Працювати з письменниками – непросто. Навіть у цирку дресирувальнику легше. Кожному здається, що в нього німб довкола лоба. Сидять у нас на балконі брати Капранови, Кокотюха, Леся Воронина. Приходить Малкович – застигає: як він буде між цією публікою сидіти?! Але нічого – посидів, відтанув. Львівський письменник Богдан Залізняк раніше наїжджав на Капранових. Усі стрілися в мене вдома, спілкувалися 3 години. Богдан вийшов – очі сяють: "Михайле, я ж ніколи не думав, що вони такі розумні хлопці!"

З Ірен Роздобудько здружилися, коли виходила заміж за барда Ігоря Жука. Був і на шлюбі, й на розписі. Шлюб був у Червонограді, розпис – у Львові. У своїх книжках Ірен згадує і мою доньку Оксанку, і отой балкон на Коперника, де ми завжди приймали письменників. Це доньчина квартира, навпроти Палацу мистецтв, де проходить книжковий форум. І Курков цей балкон описував, і Винничук. Кокотюха в якійсь колонці написав щось типу "Дві котлети" – мовляв, саме стільки й не більше галичани дають гостям. Винничук, здається, в "Поступі", йому відповів: "А коли ти приїжджаєш до Ватуляків, скільки котлет тобі виставляють?"

Колись, узявши книжку в руки, я міг не лягти спати. Зранку відкладав та йшов на роботу. І на роботі думав, як буду її дочитувати. З книжкою дружу, як і з письмен­никами. Але мені, наприклад, важкувато читати Андрія Куркова, при всій нашій дружбі. Проте зробив йому до 20 зустрічей та вже напам'ять знаю, про що йдеться в тих книжках. ­Люблю Кокотюху читати, Романа Іваничука.

Колись приїхав Іван Драч. Йому розповіли про мою гуртівню. А він скептично так – ну, я поїду, подивлюся. Коли ходив по гуртівні, бачив його очі. Прийшов до мене в кабінет, мовчки витяг із портфеля книжку й підписав: "Найбільшому книжковому магнату України – дай Боже щастя!" На моєму церковному ордені, Святих Кирила й Мефодія, є абревіатура – "КМ". Дехто перепитує: а шо то? Кажу: це спеціально зробили такий орден – "Книжкового магната".

Давно, ще на старому "Москвичі", мене зупинили даїшники: "Ви перевищили швидкість, у вас 110 кілометрів". Виліз із-за керма й кажу: "Сідай у цю машину і якщо розвинеш швидкість 95, я заплачу штраф і ще поставлю фляшку коньяку". Зараз їжджу джипом Mitsubishi Pajero Wagon. При тому не ходив красти і спадщини не отримав. Маю гуртівню, де працюють 25 осіб, де є понад 50 тисяч назв книжок та 700 постачальників. І коли мені інколи кажуть, який я крутий став, відповідаю: "Займайтеся книжкою. Чесно й добре працюватимете – будете і ви на такій машині їздити". Хоча, чесно сказати, в Україні книжкою займаються вар'яти й фанати.

×