Ексклюзиви
Вівторок, 12 червня 2018 11:40

"Зранку пробуджую тіло. Воно – мій одяг. Його треба привести в порядок: обтрусити чи випрати"

Моментами в Донецькому аеропорту було страшно. А найбільше – після закінчення бою. Ніби закріпилися, прийшла підмога, але ще хвилин 20 ноги гули.

Не люблю бути гвинтиком у системі. Це – неефективно.

Зрозумів, що можу зробити для перемоги значно більше, ніж пересічні військові. Знайшов Добровольчий український корпус. Його порядки справили неймовірне враження. Кожен із хлопців одягнений у те, в чому приїхав. Вони не йшли строєвим кроком, не було примусової дисципліни. І водночас не бачив, щоб там хтось пив. Не чув, аби хтось до когось звертався зверхньо або на підвищених тонах. Вони навіть до полонених казали "друже сепаратисте".

На війні нам приходили дитячі малюнки й посилки. Постійно приїжджав мікроавтобус з їжею і одягом. Відчувалося, що робимо важливу справу для всіх.

Реальна війна не така, як думав. Уявляв, будемо бігти, стріляти, в окопи стрибати. Але все було інакше. Задачею було охороняти блокпост, що стояв на стратегічній трасі, якою йшло сполучення до всіх блокпостів. Він розташований на такому роздоріжжі, що якби його захопили, не можна було б добратися з Ізюма до інших точок. Мав перебувати там і пильнувати 24 години на добу.

Діти навчили радіти дрібницям. Наприклад, ранку.

Деяким людям вдається стрибнути вище своєї голови.

  Леонід КАНТЕР, 36 років, режисер, мандрівник. Народився 27 липня 1981-го в Києві. Мама працювала у Науково-дослідному інституті аналітичного приладобудування, зараз на пенсії.  Батько помер. Закінчив університет театру, кіно й телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю ”актор театру та кіно, ведучий телепрограм”. Згодом здобув другу вищу освіту –  ”режисер телебачення”. Створив кіностудію Lizard Films, що зняла 52 короткометражних, кілька повно­метражних і документальних стрічок. 2004-го вигадав гру ”З табуретом до океану”. Ідея –  віднести чотири кухонні табуретки до берегів чотирьох океанів. Пам’ятник табурету встановлено у французькому місті Ла-Рошель, у селі Кірінду, що на острові Шрі-Ланка, в місті Лонгійербюен –  на острові Шпіцберген і на мисі Горн –  у Чилі. Автор кінотрилогії ”Із табуретом через Гімалаї” й книжки ”З табуретом до океану” –  у співавторстві з Павлом Солодьком. 2007 року оселився із сім’єю на хуторі Обирок Бахмацького району Чернігівської області. Проводив там мистецькі фестивалі ”Мама-Африка”, ”Хліб своїми руками”, ”Кіносарай на Обирку”. Об’їхав понад 50 країн. Під час Революції гідності 1 грудня 2013 року загнав грейдер на столичну вулицю Банкову. 2014-го пішов воювати на Донбас добровольцем у складі 2-го батальйону Нацгвардії імені генерала Сергія Кульчицького. Там зняв документальний фільм про добровольців –  ”Війна за свій рахунок”. Спільно з режисером Іваном Яснієм –  автор документальних повнометражних стрічок ”Добровольці Божої чоти”, ”Міф”. Розлучений. Батько трьох дітей. 4 червня Леоніда Кантера знайшли мерт­вим на хуторі Обирок. Скоїв самогубство –  за попередніми даними 
Леонід КАНТЕР, 36 років, режисер, мандрівник. Народився 27 липня 1981-го в Києві. Мама працювала у Науково-дослідному інституті аналітичного приладобудування, зараз на пенсії. Батько помер. Закінчив університет театру, кіно й телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю ”актор театру та кіно, ведучий телепрограм”. Згодом здобув другу вищу освіту – ”режисер телебачення”. Створив кіностудію Lizard Films, що зняла 52 короткометражних, кілька повно­метражних і документальних стрічок. 2004-го вигадав гру ”З табуретом до океану”. Ідея – віднести чотири кухонні табуретки до берегів чотирьох океанів. Пам’ятник табурету встановлено у французькому місті Ла-Рошель, у селі Кірінду, що на острові Шрі-Ланка, в місті Лонгійербюен – на острові Шпіцберген і на мисі Горн – у Чилі. Автор кінотрилогії ”Із табуретом через Гімалаї” й книжки ”З табуретом до океану” – у співавторстві з Павлом Солодьком. 2007 року оселився із сім’єю на хуторі Обирок Бахмацького району Чернігівської області. Проводив там мистецькі фестивалі ”Мама-Африка”, ”Хліб своїми руками”, ”Кіносарай на Обирку”. Об’їхав понад 50 країн. Під час Революції гідності 1 грудня 2013 року загнав грейдер на столичну вулицю Банкову. 2014-го пішов воювати на Донбас добровольцем у складі 2-го батальйону Нацгвардії імені генерала Сергія Кульчицького. Там зняв документальний фільм про добровольців – ”Війна за свій рахунок”. Спільно з режисером Іваном Яснієм – автор документальних повнометражних стрічок ”Добровольці Божої чоти”, ”Міф”. Розлучений. Батько трьох дітей. 4 червня Леоніда Кантера знайшли мерт­вим на хуторі Обирок. Скоїв самогубство – за попередніми даними 

Василь Сліпак був малознаний в Україні оперний співак, не став професійним військовим. Але зараз, після загибелі, перетворився на крутішого за "Джавелін". І тепер співатиме так, як ніколи раніше. Його слухатиме навіть той, хто досі не цікавився оперою. І воюватиме він тепер так за серця людей, як ніколи з автоматом не зміг би це робити.

Ми знаємо, якою має бути Україна. Ми бачили її. Це – країна Майдан, де люди були готові заради одне одного пожерт­вувати всім.

Не кожна людина здатна кохати. А та, що здатна, не може кохати лише одного.

Не вірю в гріх. Тигр з'їдає ближнього, пес, доки біжить містом, чинить перелюб на повну, ворона постійно краде речі. Тварина грішна за всіма десятьма заповідями. Але якщо замислитися над суттю речей, то немає в них ні хорошого, ні поганого. Все просто є.

Мої проекти відбулися тому, що спочатку були мрії.

Найкращі пригоди починаються тоді, коли закінчуються гроші. Бо доки є хоча б 5 доларів, економитимеш їх до останнього і почуватимешся дуже бідним.

Що важчий рюкзак – то нудніша подорож.

Не мати нічого – фантастичне відчуття. Якби випала така можливість – був би щасливий. Але для людини це майже неможливо. Як тільки зупиняєшся десь хоча б на тиждень, одразу обростаєш мінімальним побутом.

Щоб полюбити все хороше в своїй країні, треба побувати в інших. У нас є згущене молоко з какао. Дуже його люблю й більше ніде не натрапляв.

Після того як побував у Монголії, зрозумів: усі інші живуть добре. Вся країна, окрім невеликої зеленої території на півночі, – пустеля, де люди мешкають у юртах. Є тільки верблюди й вівці. Всі їдять лише м'ясо і п'ють молоко. Води мало, тому м'ясо варять у молоці. Українцям нема на що ­нарікати. Що посадиш у землю – виросте.

Багато людей у світі ніколи не бачили снігу. Не знають, що таке обтертися ним чи стрибнути в ополонку. А ми можемо робити це запросто. Ми – багаті.

Що країни тепліші, то суспільство жіночніше. Індуси, наприклад, можуть бути весь час тонкими. Нам же потрібно підвищувати температуру тіла за рахунок м'яса, вогню й ­горілки. Тому й культура в нас така – алкоголь і сало.

Що країна багатша, то люди жадібніші. У хату не пускають, бо бояться за свої речі. Ще гірше – країни "перехідного періоду", як Україна у 1990-х чи нині Йорданія. Там люди багато років вірили в Бога, а тепер вірять лише у гроші й секс.

У заможних державах більшість людей їдять пластикову їжу у фаст-фудах. Якісні та смачні харчі можуть собі дозволити тільки забезпечені. Але є бідні країни. Наприклад, Болівія, Перу, Гватемала, Грузія, Україна. Там бабусі на базарах нелегально торгують домашнім сиром, манго. Ці товари не сертифіковані, яблука червиві. Але мають справжній смак.

Колись ми біля Радивилова (рівненська область. – ­Країна) попросили у людей води напитися, то вони нам відро молока дали. Хто не мандрував, той бачить в Україні лише погане, все критикує, ганить і сварить. А хто трохи поїздив, знає: у нас є багато такого хорошого, що в інших зникло чи чого в них ніколи не було й не буде.

Зранку пробуджую тіло. Воно – мій одяг. Його треба привести в порядок: обтрусити чи випрати.

Немає кращого режисера, ніж Бог.

У мандрах люблю розповідати, що є така країна – Україна. В Індії один чоловік плакав, коли почув, що Радянський Союз розпався. До нього ця інформація не дійшла.

Творю міфи хутора Обирок. Збираю по людях, що хто знає, чув. Усе одно – розказують правду чи ні. Шукаю не достовірну інформацію, а ту, яка дає відчути атмосферу.

Мегаполіси подібні, а села в різних куточках світу відрізняються. Там зберігається щось правдиве. У великих містах ідентичність стирається.

Надмірна структуризація суспільства – це зворотний бік медалі успішних і заможних країн. У багатьох із них дозволено ставити намет тільки в окремих місцях, або ж не можна купатися в озері, де не працює служба безпеки. У нас ця свобода ще збереглася.

У нас із дружиною дуже кльові взаємини. Трохи що не так – "роз'їжджаємося" по своїх домівках. Вони на відстані 50 метрів.

У дитинстві мною більше не займалися, ніж займалися. Нас було троє пацанів у сім'ї, і часу на виховання кожного не було. Ми росли на троєщинських недобудовах.

Коли берешся покращувати рай, він починає вмирати. Тому намагаюся нічого в природі не змінювати.

Тиша – це найкоштовніше, що є на нашому хуторі. ­Режисери тут записують звук падання снігу.

Коли жив у місті, було страшно вийти на вулицю без грошей. Хіба це свобода? А тут не напружуюся з приводу того, скільки в мене є в кишені. Пішов у ліс – назбирав малини, травички для чаю чи обтрусив яблуню.

Обирок – це хутір, де ми з дружиною придбали три будинки. Перші два по 800, третій – за тисячу доларів. Усі три ділянки – це 2 гектари землі. Проводимо тут майстер-класи, семінари, кінопокази й концерти. Це – довготривалий проект. Поки що відчув тільки фізичну зміну. Вона полягає в тому, що, живучи в місті, коли хтось казав: "Ты – животное!", я ображався, а тепер – навпаки. Відчув єдність дерев, трави і волосся на своєму тілі.

Маю таке насичене життя, що телевізор дивитися нудно. Подобається хіба реклама, бо вона динамічна. Відеоряд і швидка нарізка захоплює, але сенсу її вже не розумію.

Текст укладено на основі інтерв'ю і матеріалів про Леоніда Кантера: сайт Gazeta.ua,

сайт РадіоСвобода, Громадське радіо, TheUkrainians, Галицький кореспондент, UAinKrakow.

Зараз ви читаєте новину «"Зранку пробуджую тіло. Воно – мій одяг. Його треба привести в порядок: обтрусити чи випрати"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода