Реальні перспективи маємо лише в біатлоні
У лютому 2018 року в Південній Кореї пройдуть зимові Олімпійські ігри. З українців реальні перспективи здобути нагороди мають лише біатлоністки. З усього розмаїття зимових видів спорту в нас реально існує лише біатлон. Саме ці спортсмени, більш успішні жінки й менш успішні чоловіки, отримують відчутну допомогу від спортивного міністерства й численних спонсорів. Їх приваблює яскрава телевізійна картинка захопливих змагань за участю українців упродовж кількох місяців. Та й нам приємно, що є за кого вболівати під час показу найвидовищнішого із зимових видів спорту.
Так може тривати ще досить довго. Знайти кількох здібних спортсменів і створити умови для повноцінних тренувань за кордоном не так уже й складно та дорого. Але тільки для кількох спортсменів і лише за кордоном.
У червні я опинився в Німеччині. Не міг не зазирнути до Рупольдінга – світової Мекки біатлону. За кілька кілометрів від стадіону гірською долиною чулися постріли. Це спортсмени ганяли на лижероллерах асфальтом знаменитої траси й стріляли по мішенях. Під палючим сонцем тренувалися й дорослі, і зовсім юні. Упевнений, те ж саме було і в австрійському Гохфільцені, і в італійському Антгольці, і всюди в Альпах, де є біатлонні стадіони й спортивні школи при них.
Можливо, десь там тренувалася й наша національна збірна. Тому що оплатити проживання й тренування за кордоном для півтора десятка спортсменів значно дешевше, ніж будувати власні тренувальні бази. А ті, що залишилися від Радянського Союзу, зблизька краще не показувати. І це біатлон – наша гордість і олімпійська візитка.
Про те, чи є в Україні зимовий спорт, окрім біатлону, говорити так само складно, як про те, чи є життя після смерті. Ніби маємо національні федерації з усіх зимових видів спорту. Навіть федерація екзотичного для нас кьорлінгу присутня.
Про нього й поговоримо, пропустивши лижі, сани, ковзани, хокей, фігурне катання, стрибки з трампліна та інше. Навіщо ятрити старі рани, згадуючи, що чи не в усіх згаданих дисциплінах ми мали колись олімпійських чемпіонів, переможців і призерів Кубка світу. Навіщо повертатися до руїн лижних трамплінів у Ворохті, льодового стадіону в Києві та інших або зруйнованих, або недобудованих чи взагалі знесених спортивних об'єктів? Краще взятися за щось екзотичне й маловідоме. Купити кілька каменюк для кьорлінгу і виглядати, майже як шведи.
А масовість? Уявляєте, як тисячі молодих українців, полишивши пивні бари та нічні клуби, захопляться кьорлінгом? Хоча ним можна займатися, не відходячи далеко від бару. Глузую? Ні – просто боляче за знищений зимовий спорт, за руїну колись могутньої спортивної структури, яку намагаються прикрити хоч якою медалькою. І щоб обходилася вона подешевше. Щоб не треба було витрачати заради неї сотні мільйонів на льодові палаци, лижні траси й трампліни.
Єдине, що зберегли після Союзу без змін, – це делегацію. Ту саму, яка знову поїде у лютому на зимові Олімпійські ігри й приємно проведе там два тижні. Нудно її членам не буде: поруч перебуватимуть колеги з Ямайки, що вже третій десяток років посилає на Ігри один-єдиний бобслейний екіпаж. Він цікавить публіку – доїде до фінішу чи перекинеться. А ще буде делегація Зімбабве. Там знайшли людину, що може спуститися з гори на лижах і не впасти. Й заявили її на Олімпіаду – на радість керівникам Міжнародного олімпійського комітету.
Справді, а чим ми відрізняємося від Ямайки та Зімбабве? І в нас, і в них немає сучасних споруд для зимових видів спорту. Зате є федерації й чиновники, які ці види спорту представляють на конгресах у різних куточках світу.
Скажете, що в нас є біатлон? Немає в нас біатлону – є кілька біатлоністів і біатлоністок. А в Ямайки – кілька бобслеїстів. Якщо наші в біатлоні не виграють медалей – різниця зникне взагалі
8 
35413
Коментарі