Робота в офісах і корпоративна культура – не для мене. Мала такі спроби, але це стресогенно. Люблю працювати на самоті. Щоб і часом своїм розпоряджатись, і не дбати про дрес-код чи спілкування з людьми, з якими мало що поєднує.
Не завжди вмію стримувати емоції. Можу раптом розплакатись прилюдно. Можу надміру розпалитись під час суперечки. А інколи сміюся, як дитина. У школі, бувало, виганяли з уроку саме за нестримний сміх, яким миттєво заражалася сусідка по парті.
Наркотиків не пробувала. Все життя під таким кайфом від творчості й закоханостей, що не маю потреби в додаткових стимуляторах. Навпаки, іноді заспокійливе потрібне.
Ніколи нічого не крала. Але якось стояла на шухері: шкільна подружка попросила, коли вона цупила шоколадний батончик.
Моя перша брехня: у дитинстві посварилася з подружкою і зопалу написала образливі слова на дверях її сараю. Так і не зізналася.
До 31 року мешкала з батьками. Дуже не люблю жити в чужих стінах.
Наприкінці 1990-х проходила прослуховування до музичного училища на вокал. Викладачка подивилась на старе пальто й на подерті чобітки – і відмовила.
Якщо у стосунках щось муляє, за них не варто чіплятись. Краще рвати і йти.
Купити чоботи чи записати пісню? Звісно, пісню.
Спочатку приходить музика, і під неї вже намагаюся підгадати текст. Колись сиділи на сходах літмузею – чекали з подругою знайомого. Я довго щось наспівувала. Слова написалися якісь дурні. І тільки через кілька років згадала мелодію й зробила новий текст.
Мрію, щоб мої пісні, коли стану літньою дамою, виконували інші. І щоб хтось із них зробив це краще за мене.
Коли заробляю нецікавою роботою, картаюся, що марную життя. А коли займаюся тим, що люблю, але за це не платять – докоряю, що легковажна.
Хотілося б бути рантьє – жити на пасивні доходи й записувати пісні.
Дуже стараюся бути правильною.
Є суспільні стереотипи, які розчаровують. Чому жінка не може перша зробити крок для зближення з чоловіком? Я що, не суб'єкт волі?
Кохання – як клей. Раптом бачиш – ти до людини вже приклеїлася. Можна порвати, але буде боляче.
Відмовлялася від шлюбних партій із чоловіками, яким навряд чи сподобалося б моє творче життя.
Записую свої сни – жахи, щось дивне, химерне. Якось наснилося, що я з одним чоловіком у горах і він скидає мене в прірву. А наші стосунки якраз були в підвішеному стані, я не розуміла, як до мене ставляться. Сон підказав – треба рвати. Іншого разу наснилося, що приміряю сукню жінки, з якою була знайома. Та виявилася затісна. Потрактувала це так: подумки приміряю на себе її долю.
Тривалий час досить скептично ставилася до шлюбу – боялася, що мене до чогось змушуватимуть, поневолюватимуть. Могла би взагалі не виходити заміж, якби не зустріла чоловіка, який прийняв мої інтереси і творчість.
Я – феміністка. Але поміркована.
Занурити себе в драму набагато легше, ніж себе із драми витягти.
Навіщо людям дається поклик, якщо немає таланту? Так само і з невзаємним коханням. Якщо ця людина не для мене, чому до неї так тягне?
Боюся не старості, а слабкості. Страшно збожеволіти, втратити глузд, впасти в деменцію. Краще жити менше, але нікого не обтяжувати і не відчувати власного приниження.
Найщасливіший момент дитинства – у 5 років гойдалася на гойдалці в парку. Неймовірне відчуття повноти життя і відкритості світу. Гойдалки люблю досі.
Перше, що роблю вранці, – п'ю чай. До цього голова не працює.
Тричі – в різні періоди – зверталася до психологів. Не допомагало. Одного разу навіть подумалось: якщо в нас такі психологи, то я ще нормальна людина.
З мамою стосунки завжди були складні: "Не потрібно витрачати гроші на запис пісень. Пішла б краще вивчилася на бухгалтера".
З неприємних емоцій допомагає виходити творчість. Образа, біль – усе це проживається в піснях.
Плачу, коли випиваю. Всі сміються і співають, стають веселішими, а в мене світова скорбота починається. Тому алкоголю уникаю.
З дитинства боюся павутиння. Можливо, це візуалізований страх обману. Страх опинитися в пастці. Страх перед ситуацією, коли ти грав по-чесному, а тебе ошукали.
Кохання – це коли двоє на одній гойдалці. Їм важко зіскочити, вони в певному трансі й екстазі. Рухи скоординовані, а самі вони – взаємозалежні.
Чоловік – мій найближчий друг.
В юності була трохи легковажна в плані знайомств. Більше довіряла, ніж було варто. Якось узяла й поїхала з малознайомим чоловіком на море. Нічого поганого не сталося, а могла ж натрапити на маніяка.
Якщо не можеш змінити ситуацію – або змирися з нею, або йди. Тільки не страждай. Це найкраща порада, яку чула.
Коли постає питання: сказати "так" чи "ні" – схиляюся до "так". Чекаю від людей хорошого, доки вони не доведуть протилежне.
2 
1
Коментарі