Віталій Дейнега купив 570 тепловізорів для бійців АТО

Ви два роки волонтерите. Не розчарувалися?

– Усе змінилося – країна, люди, я. Розчарувався в людях. Тих, хто не має часу піти до театру, не треба питати, звідки війна. У багатьох естетика закінчується на рівні машини, дивана, шуби. Розчарувався у військових. Хто був героєм на фронті, після дембеля піддалися спокусам. Розчарувався в державі, політиках. Наївно думав, що нова влада буде краща за попередню.

Але є адекватні військові, нормальні журналісти, культурна інтелігенція, волонтери, деякі політики, які не піймалися на гроші і владу. Це вселяє надію.

Як змінилися надходження від людей?

– Нас вважають одним із найбільших волонтерських фондів, бо зібрали 84 мільйони гривень. Але нам допомогли до 50 тисяч людей у 40-мільйонній країні.

Восени 2014-го надходило 400–500 тисяч на тиждень. Взимку, під час сильних боїв, – від мільйона до двох. Весна-літо 2015-го – близько мільйона, осінь – 300 тисяч. Відтоді тримаємося на рівні 500 тисяч гривень на тиждень. Наші відомі спонсори – гурт "ДахаБраха", тенісист Сергій Стаховський залишають від 1 до 10 відсотків своїх гонорарів.

Середній внесок – тисяча гривень. Найбільший – 50 тисяч доларів. Чоловік прийшов, поклав на стіл і пішов. Хто він, не знаємо досі. Подякували за найбільшу суму. Він сказав: "Дуже шкода. Насправді таких, як я, багато". З-за кордону отримували близько 10 відсотків. Діаспора більше говорить, ніж робить. Для них 100 доларів – це сходити в ресторан. Хоча іноді передають тепловізори по 3 тисячі доларів. Але таких одиниці.

 

Скільки тепловізорів потрібно на одну бригаду?

– Десь 50. Зараз десятки є в кожній. На них іде понад половина надходжень. Далі – прилади нічного бачення, система управління артилерією ГІС "Арта", ремонт і відновлення техніки, підготовка саперів. Був ще психологічний проект.

Реабілітація – як похід до стоматолога. Боліло півроку, пішов до лікаря, пересвердлили піврота. А нормальна людина ходить на огляди раз на півроку. У нас багато втрат через внутрішні конфлікти, пияцтво, самогубства. Якщо це усунути, то загиблих буде менше. Ми навчали солдатів справлятися зі стресом.

З якими бригадами краще працювати?

– Це не впливає на наше ставлення. Колись любили 2-й батальйон 95-ї. Але востаннє щось їм давали понад рік тому, бо після Авдіївки ніде не воювали. 14-та бригада – душевні пацани. 57-ма – приємна, комбати і комбриг – молодці, воювали гідно.

128-ма мала проблеми з алкоголем. Батальйон "Торнадо" – порушення, гірші за мародерство, як-от тортури. Підрозділи з такою славою йдуть у чорний список. Тепер ще й ті, хто не віддасть тепловізори. Хто краде і каже, що згоріло. Раніше передавали їх за актом, назавжди. Тепер, коли бригада залишатиме позиції, має повернути все. ­58-ма віддала більше половини тим, хто зайшов після них. 93-тя – значно менше.

Нас атакували за жорстку позицію щодо "Айдара". Скоро поїду до них. Хлопців кинули на ділянку, де може прилетіти. Хоча з ними були п… ць які історії. Позаторік наші дві волонтерки повезли їм приціли. Інші "айдарівці" дорогою назад наділили їм мішки на голови й протримали в підвалі всю ніч. Допитували, але не катували. Погрожували нам. Різка, хамська, неадекватна поведінка. Тепер склад змінився. Поїдемо знайомитися.

Як відстежуєте крадіжки?

– Робили звірки взимку і на початку весни. Лишилося 60–70 відсотків від того, що було на початку. Що вкрадено, а що згоріло – важко оцінити. Думаю, 50 на 50. Ми гравіювали всю техніку, аби її в ломбарди не брали. Організація "Комбат UA", що ремонтує тепловізори, каже – половину приносять з нашими гравіюваннями. Це – хороший показник. Зараз даємо через командирів. Приїздимо, дивимося, скільки чого мають. Кожного знаємо особисто. Якщо виявляється г… ндоном, перестаємо допомагати підрозділу.

59-й бригаді давали далекомір за понад 100 тисяч. Він знадобився сусідньому підрозділу. Треба знати точну відстань до точок, щоб туди "сипати". Не знайшли. Начальник артилерії перевівся в академію й забрав. Виявляємо, на кого записаний прилад, де ця людина. І переконуємо її. Тисяч на 200 повернули за останній місяць. Поки що – завдяки моральному тиску, до фізичного не вдавалися.

Держава вам допомагає?

– Міноборони – так. Запросило мене в комісію з переатестації. Верховна Рада – плювати хотіла. Президент – без коментарів. Прокуратура – в суд не подає, і слава Богу. Всі розуміють: якщо щось заборонять, матимуть репутаційні втрати.

Влада у нас погана, але могло бути і гірше. Намагається не програти війну. ­Однак не впевнений, що має мету її виграти. Кажуть, без волонтерів нічого не вийшло б. Але відновили багато танків, "Градів", які ми не потягнемо. Дала форму, хоч і погану. Ще 2014-го ми вирішили – не купуємо того, що солдат може придбати сам. На зібрані гроші одягли б усю армію. Солдати гинули би без тепловізорів, зате в красивій формі.

Є одна проблема з владою. Вкрали грошей, яких вистачить дітям та онукам. Але жадібність – безмежна. Хто має мільярд, хоче два. Можуть увійти в історію як люди, які виграли війну проти однієї з найсильніших військово держав. А натомість набивають кишені. Наш народ лояльний до корупції. Якби Порошенко виграв цю війну, вибачили б будь-які хабарі.

Як повернути довіру до влади?

– Обрати нову. Голосувати за непрохідні партії без великих бюджетів, але з нормальною програмою. Вони мають потенціал стати рушіями реформи. Хай не пройдуть у цю Раду, але потраплять туди за 10 років.

Як вас змінила війна?

– Став сміливіший. Ніколи не був суперхоробрим, але військові показали високу планку чоловічих якостей. Поруч із ними соромно виявляти слабкість. Виріс як менеджер.

Відійшли на другий план багато речей, що раніше драматизував. Гнався за баблом, хотів квартиру, ремонт. Тепер розумію – зароблю потім. Роблю те, про що зможу розказувати дітям. Це коштує дорожче, ніж класна тачка.

Людину проявляють три речі – гроші, влада і слава. Якщо пройшла іспит ними й залишилася нормальна, то такою була від початку. Багато волонтерів, військових – не пройшли. Не кажу, що це погано. Класно, коли ти відомий, маєш гроші та владу. Головне – залишитися людиною. А з цим є проблема.

Виходиш на вулицю і бачиш людей, які плювати хотіли на війну в країні. Таких 90 відсотків. Багато давніх приятелів відсіялися. Один друг підтримує інший бік. Хоч якусь позицію має. Але ті, хто носили вишиванки, а тепер нічого не роблять – для мене закрита тема. Обмежив коло спілкування тими, хто поділяє мої цінності.

Не хотілося піти воювати?

– Я – офіцер запасу, але не настільки сміливий і підготовлений. У своєму штабі ефективніший. Якщо покличуть, піду. На початку війни побоявся б. Однак щотижня їжджу в АТО і бачу там людей, на яких хочеться рівнятися.

Бувало страшно?

– Так, коли вдарило за 150 метрів від нас у селі Тоненькому на Донеччині восени ­2014-го. Це був тил, але "Гради" долітали. Ми передавали гвинтівки. Приїхала якась машина. Видно, побачили людей і техніку, передали на той бік. За кілька хвилин прилетіло.

Якось на джипі між Опитним і Водяним застряли в багнюці. Порял у лісопосадці йде бій. Бачимо, як кулі летять. І думаємо – скоро нас побачать чи ні? Але вони були зайняті одне одним. Ми виштовхали машину й поїхали.

У жокеїв є правило. Якщо впав із коня – навіть травмований мусиш сісти і проїхати. Інакше страх переможе. Тому через тиждень поїхав в АТО. Це – моя робота. Який ти волонтер, не буваючи там і не розуміючи потреб?

Ви писали, що нічого не відчули, побачивши смерть людини.

– Снайпер показав запис пострілу з купленого нами прицілу. Хрестик коливається, наводиться на плямку. Потім різко підскакує і плями більше нема. Із 338-го калібру людині влучило в голову, розлетівся мозок. Якби побачив це, мене зачепило б. А тут – схоже на комп'ютерну гру.

Про що найчастіше просять бійці?

– Кинути гранату у Верховну Раду. На це кажу, що не ходжу туди. Просять тепловізори, "прослушку", ремонт техніки. Раніше ми ще готували саперів. Але обидва інструктори пішли воювати.

Люди уявляють війну, як Сталінград. Окопи, ворожі літаки, вогонь, усе рветься кругом. Насправді це трохи інакше. От Авдіївка. Люди в'їжджають на ротацію. Магазини працюють, є банкомат. Можуть відпочити, поїсти. Зарплати немаленькі. Частіше кличуть просто в гості. Це приємно.

Які враження від роботи в комісії з переатестації співробітників Міноборони?

– Туди входять три заступники міністра, представники різних організацій і кілька волонтерів. Це – перше міністерство, що запросило громадськість для переатестації. Не уявляю такого в МВС, МЗС, Мінсоцполітики. Рекомендуємо, що робити з тією чи іншою людиною. Вирішує міністр. Думаю, якщо скликав – має нас почути.

Переатестувати треба 700 людей. На кожного маємо 5 хвилин, тому об'єктивно оцінити складно. Немає лави запасних. Обираємо з тих, хто є. Піднімаємо на вищу посаду, лишаємо на своїй або звільняємо. Міноборони мало скоротити понад 200 посад. Ми рекомендували більше, але підвищити зарплати. Там є порядні люди, які живуть на 5 тисяч і крутять мільярдами. Це – фанатики. Люблять свою роботу або розуміють її важливість. Але їх мало. Чи прийдуть за такі гроші люди потрібної якості? Я б не пішов. Зараз у фонді отримую 12 тисяч, хоча звик витрачати значно більше. Верхня планка зарплат – це нижня планка корупції. Доки це не змінимо, не змінимо нічого.

Невеликий відсоток не проходить переатестацію. Повним складом не пройшов підрозділ держприйому. Це півтора десятка людей, які на оборонних заводах стежать за якістю продукції. Тотально неефективні. Жодного разу не були в АТО. Приходить лист, що танк нормальний, – отже, нормальний. Мені комбат каже: "Пацани, тут лише 10 відсотків робоче". А вони: "Не знаємо, у паперах усе працює". Це – менталітет, який треба ламати. Але якщо розігнати всіх, втратимо керованість навіть цього хворого організму. Тому радили частково залишити їх.

Чи вистачить ресурсів виграти війну?

– Головний ресурс – народ. Техніка є, снаряди є. Далі – політична воля.

Росія на нас напала одразу з усіх фронтів. 25 років інформаційно обробляла Донбас і Крим, показувала: "Ідіть до нас, у нас буде краще". І продовжує це робити. Але діти й молодь – за Україну. Не ностальгують за СРСР, не хочуть російської пенсії. Хочуть у Європу та безвізовий режим. Аби їхні діти жили не в "совку", а в нормальній країні. Вони по-тихому десь моляться зараз у Донецьку. Знайома казала, коли артилерія розбила її будинок: "Біс із ним, аби вигнали тих".

Як повернути Донбас?

– Інформаційним і воєнним шляхами. На третьому місці – дипломатія. Маємо налаштувати контрпропаганду. Доносити свої сигнали хоча б на звільнену територію. А ті люди розкажуть тим, хто "за лєнточкой". Треба просто говорити їм правду. Поки що навіть цим займаються волонтери. Ми фінансово беремо участь у випуску газети "Факти Донбасу". Її сепари читають із ненавистю.

Кажуть, що владі вигідно заморозити конфлікт.

– Не лише їй. Ми – єдина країна у світі, якій вигідно його заморозити. Всі інші – Росія, Європа, США – хочуть його врегулювати. Щоб ми погодилися на вибори і прийняли цю ракову пухлину у свою державу. І все – війни немає, ми нікому не заважаємо, такий собі смітник на узбіччі Європи.

Вирішити це воєнним шляхом – не можемо. У нас є перевага в особовому складі, у них – у техніці. Маємо підкачати м'язи: покращити озброєння, навчитись воювати.

У Хорватії було те саме. Але вони не мали сучасної зброї. Випрошували по всіх країнах. Україна їм продала автомати за собівартістю – доларів по 300, які ми мали знищити. Хорвати три-чотири роки готувалися, а тоді пішли в наступ. Маємо зробити те саме. Буде кров, але це єдиний спосіб звільнити Донбас на наших умовах.

Заморожування на три-чотири роки – в інтересах України. Врегулювання у форматі Придністров'я – навпаки.

Чи є конкуренція серед волонтерів?

– Вона має бути. Якщо змагатися, хто більше тепловізорів купить, то армія виграє. Зараз конкурувати особливо ні з ким. Монстрів 2014-го – немає. Лишилися "Народний тил", "Армія SOS", "Комбат UA", "Народний проект" і ми. Не всі – в найкращому стані. Волонтерів разів у 10 менше, ніж на початку війни. Цього вистачає з натяжкою.

Навіть якщо піду, залишу організацію, що зможе працювати без мене. У "Повернись живим" я ще мінімум на два роки. Хотів би, щоб після війни вона зайнялася культурою. Всі майбутні війни виграють вчителі і священики.

Які плани надалі?

– Війна навчила жити сьогоднішнім днем. Коли постійно ризикуєш, це розслабляє. Думаєш: "Чувак, класна погода, насолоджуйся". Навіщо гадати про завтра, якщо його може не бути?

Шукаю способи заробити. Маю проект. Сподіваюся, він дозволить не брати зар­плату з фонду. Після війни хочу назбирати грошей, звільнитися з роботи, здати квартиру і вирушити в навколосвітню подорож на кілька років.

×