Температура підскочила в середу ввечері. Гуділо у вухах і хотілося лежати нерухомо. Цілу ніч тіло горіло – набігло 39 градусів. Мені досі не доводилося звертатися в "швидку", тому сподівалася, що все минеться.
У середу їла тільки черешні й пила теплу воду, тому вирішила, що все – через воду. Вранці не минулося, не минулося й удень. Номер 103 набрала вночі в четвер. Сказала, що отруїлася. На другому кінці дроту запитали, чи не їла, бува, курки-гриль із "Великої кишені". Супермаркет "Велика кишеня", що на вулиці Героїв Дніпра, 31 у столиці, – за кілька будинків від мого дому, заходжу туди часто. Цілої курки не їла, але смажене стегенце у вівторок увечері, 7 червня, купувала. Доки стояла за ним у черзі, люди брали чомусь самі кури-гриль: продавщиця витягувала гарячі з печі на шампурах – по чотири на кожному. Дівчині, яка попросила півкурки, різати відмовилася, бо гаряча. Стегенце заважило трохи більш як 100 грамів, і я заплатила за нього 8 гривень. Не смакувало й не пахло, однак це не насторожило. Все ж не домашня курка.
Досі мене берегли від отруєння випадковість і працівники "Великої кишені". Коли часом просила зважити салату чи крильце, зізнавалися, що несвіжі.
– Краще не беріть, – шепотіли непомітно.
Цього разу ніхто нічого не казав: партія курей була велика, їх розпродували, як із конвеєра.
"Швидка" приїхала за 10 хвилин. У інфекційних відділеннях поблизу місць немає, пояснили – уже 30 людей госпіталізовані з отруєнням. Тому мене везуть на Солом'янку. В "швидкій" медсестра каже:
– За кордоном жебраки харчуються з відходів супермаркетів, бо там викидають ще свіже, не продане за день. А в нас м'ясо тримають тижнями. Обдають марганцівкою, щоб було рум'яне, і натирають прянощами, аби не смерділо.
У Солом'янській інфекційній лікарні № 4 за добу заповнили всі палати. Для мене лишається вільне місце в чотиримісній. Долучаюся до трьох дівчат, які лежать під крапельницями. Палата крихітна, ліжка впритул, однак мені в ту мить байдуже. Не зважаю, що пружини прогинаються під моїми 55 кілограмами мало не до підлоги, а над головою гуде лампочка. Не байдуже стає, що туалет – у протилежному кінці коридору, і туди довелося бігти з голкою від крапельниці у вені й пляшкою фізрозчину в руці. 1600 мілілітрів сольового розчину "Рінгер-лактатний" – невідкладна допомога, від якої одразу легшає: він промиває кров і виводить токсини. За тиждень лікування крапельницю ставили шість разів, два останніх я просила сама.
Сусідкам Каті й Тані, яких куркою нагодували хлопці, уранці ще гірше, ніж мені. Пригадують, що страва була холодна й гумова. Трусяться й через силу п'ють воду. Так радять лікарі: рідина потрібна зневодненому від кишкового розладу організму. Дівчата з вулиці Озерної. Одна стогне, обіймаючи пляшку "Моршинської", інша лає "Кишеню".
– У мене дядько працює на "швидкій". Вчора 60 отруєних привезли до лікарні, – ділиться Катя.
Під вечір п'ятниці її дядько фіксує 160 випадків, а в суботу хворі дізнаються від Каті про отруєння 200. Інтернету не маємо, чутки ростуть як гриби. Зрештою в новинах читаю, що куркою з 7 по 10 червня отруїлися 46 людей, а госпіталізували 38. Лікарі на такі цифри розводять руками. Тільки в Солом'янській лікарні № 4 лежать близько 20 отруєних, а лікарня № 9, за чутками, переповнена ними.
Діагноз – сальмонельоз середньої тяжкості – лікар ставить уже наступного дня. Результати аналізів надходять за п'ять днів і підтверджують наявність в організмі бактерії сальмонели. Лікують антибіотиками й сольовими розчинами. Список ліків начеркав ще вночі черговий лікар. Одразу прописав сильний антибіотик левофлоксацин. Його вливають у вену наступного дня протягом 20 хвилин. Починає свербіти все тіло. Лікарі замінюють слабшим – норфлоксацином. А я розгортаю інструкцію й читаю, що вливати 100 міліграмів розчину левофлоксацину треба не швидше, ніж за годину.
Прописані ліки обійшлися у 218 гривень, включно зі шприцами й системою для крапельниць. За рахунок лікарні – тільки сольовий розчин.
Тісна палата на чотири ліжка виявилася однією з резервних. Понад половина в відділенні – комфортні бокси з трьома ортопедичними ліжками, ванною й туалетом. У них, кажуть, розмістили хворих, які потрапили до лікарні раніше. З одного такого боксу відселяють у мою палату літню жінку – на її місце кладуть тяжку хвору. Баба Настя просить підстелити на ліжко-гамак хоч якусь картонку.
– Ніколи курей більше не їстиму, – зарікається сусідка з термометром під пахвою. – Тепер купуватиму тільки в бабусь.
А ще за два дні каже:
– Як же хочеться курочки! – схилившись над тарілкою з незмінною манкою на сніданок, вівсянкою в обід і рисом чи гречкою на вечерю. Тому, що в лікарні годували гречкою, дивувалися всі.
Санепідемстанція стягнула з "Кишені" 435 гривень максимального штрафу. Тим часом майже в усіх отруєних збереглася недоїдена курка й чеки. Я знаходжу в гаманці свій вівторковий чек, вкладаю до книжки, щоб не загубити.
– Звісно, будемо судитися, – твердять мої сусіди. – Віддамо курку на експертизу. Хай закриють ту "Кишеню" нафіг!
За два дні визріває організована кампанія постраждалих: ініціативна група збирає телефони хворих. У вівторок, 14 червня, отримую в лікарні реквізити юридичної компанії "Центр правової допомоги". Вона обіцяє відсудити у "Великої кишені" по 10 тисяч гривень для кожного отруєного, за послуги просить 5 відсотків загальної компенсації. Просять копії паспорта, ідентифікаційного коду, чеку й історії хвороби. Однак ми не поспішаємо. Бо з'явилися інші компанії, охочі взятися за, кажуть, наперед виграшну справу. Хтось пропонує відсудити по 15 тисяч. Тож ініціативна група намагається вибрати: 10 чи 15 тисяч гривень за отруєний сальмонелою й хімією організм.
За тиждень заходжу до "Великої кишені" по мінеральну воду. М'ясний, рибний і кондитерський відділи сяють білими полицями. Табличка повідомляє: "Відділ не працює. Просимо вибачити за тимчасові незручності". Продукцію перевіряють на наявність сальмонели. Якщо такий факт встановлять, це означатиме кримінальну відповідальність. Але в те, що її нестиме постачальник курей чи торговельна мережа, здається, не вірить ніхто
2 
1
Коментарі